Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

— Ну, все… — сказав я нарешті, мій голос звучав м’якше, ніж я очікував. — Я буду приходити раніше.

Я знав, що це не вирішить усіх проблем, але хоча б міг пообіцяти їй це.

— Вона мені подобалася… — її голос був хрипким від сліз, і я спочатку не зрозумів, про що вона говорить.

— Хто? — запитав я, нахиляючись, щоб краще бачити її обличчя.

— Склянка… — вона злегка зітхнула, витираючи очі. — Мерлін теж засмутиться.

Її слова були настільки неочікуваними, що я спочатку не знав, як реагувати. А потім засміявся. Легкий, теплий сміх вирвався з моїх грудей, і я відчув, як напруга в моїх плечах трохи спадає.

— Мерлін переживе, — сказав я, стираючи залишки сліз з її щоки. — А я куплю тобі нову. Кращу.

Вона підняла на мене очі, і я побачив у них слабку іскру, яка, здається, нарешті пробилася крізь туман її смутку.

— Декілька. На всякий випадок, — сказала Аріель, опускаючи голову мені на груди. Її дихання було глибоким, ніби вона намагалася заспокоїтись після емоційного шторму.

— Добре, — відповів я, хоча в голові панувала суцільна каша.

Я намагався зрозуміти, що могло спричинити таку її реакцію. Це було через стрес? Чи, можливо, щось у неї скоро критичні дні? Швидше за все, другий варіант.

— Тобі вже краще? — запитав я тихо, обіймаючи її міцніше і проводячи рукою по її волоссю. Я намагався створити хоча б невеликий простір для її спокою, для того, щоб вона могла відчути себе в безпеці.

— Трохи, — відповіла вона, її голос звучав м’яко, але все ще тремтів. — Але можна я ще трішки так полежу?

— Звісно, можеш, — сказав я, нахиляючись, щоб залишити легкий поцілунок на її волоссі. Від цього простого жесту я сам видихнув із полегшенням.

Знала б вона, як сильно мені бракувало таких моментів. Тримати її у своїх обіймах, відчувати її тепло — це було чимось, що я боявся втратити.

Єдине, чого я хотів по-справжньому, — щоб ці миті не були викликані сльозами чи самотністю. Щоб вона приходила до мене не через біль, а тому, що потребувала цього просто так.

Так само сильно, як і я.

Мої пальці мимоволі заплуталися в її волоссі, і я впіймав себе на тому, що не хочу, аби цей момент закінчувався. Її подих поступово вирівнювався, і я відчув, як вона трохи розслабилася. 

Аріель заснула у мене на колінах, її подих став рівним і спокійним. Я намагався не рухатися, щоб не потривожити її, але зрозумів, що довго так не просиджу. Обережно підняв її на руки. Вона була легкою, мов пір’їнка, і тихо бурмотіла уві сні, ніби намагаючись втриматися у своєму світі.

Добре, що вона вже була в піжамі. Будити її я не хотів, а переодягати тим паче — це точно призвело б до незадоволення зранку, а може, й до чергового скандалу.

Я заніс її в спальню, обережно поклав на ліжко і накрив ковдрою. Вона ледь поворухнулася, але навіть не відкрила очей. Я затримався на мить, дивлячись на неї. У цей момент вона виглядала такою тендітною, такою недосяжною і водночас неймовірно близькою.

Видихнувши, я пішов у душ, намагаючись привести думки до ладу. Завтра потрібно було їхати на відкриття до Гарперів, і я вже відчував, як мене дратує одна лише думка про це. Всі ці світські прийоми — справжній цирк. Люди приходять туди не для того, щоб підтримати когось чи провести час у приємній компанії, а щоб похизуватися своїм статусом, грошима та новими придбаннями.

Повернувшись у спальню, я натягнув на себе піжамні штани і глянув на ліжко. Подушки, які Арі використовувала для своїх барикад, полетіли до біса. У мене не було сил тримати себе на відстані від неї.

Я ліг поруч і обережно обійняв її зі спини, намагаючись не розбудити. Її тепло було неймовірним, і я відчував, як вона ідеально вписується в мої обійми, ніби була створена для цього.

Те, що сказав Ашер, мало сенс. Він завжди знав, як змусити мене задуматися, навіть коли я не хотів цього. Але чорт забирай, усі його логічні висновки блякли перед одним простим фактом: я був готовий пожертвувати всім, лише б тримати Аріель поруч.

Я притиснув її трохи ближче, вдихаючи запах її волосся. У цій миті було щось, що я не міг пояснити словами, але знав одне — я не відпущу її, навіть якщо це зруйнує мене.

Звук будильника вирвав мене зі сну. Це була одна з тих рідкісних ночей, коли я нарешті нормально виспався. Я потягнувся рукою до телефону, щоб вимкнути цей дратівливий звук, але відчув, як Аріель зашевелилася поруч.

— Котра година? — сонно пробурмотіла вона, потерши очі. Її голос був хрипким і тихим, і це змусило мене усміхнутися.

— Сьома, — відповів я, нахилившись, щоб залишити легкий поцілунок на її підборідді.

Як взагалі можна було тримати себе в руках поруч із нею? Я вдячний власній витримці за те, що не взяв її у цьому ліжку у всіх позах, які тільки міг уявити. І навіть зараз, коли вона була поруч, напівсонна і беззахисна, бажання було майже нестерпним.

— Чому ти обіймаєш мене? — її голос став трохи різкішим, і вона спробувала відсунутися, але це виглядало радше, як невдала спроба втекти.

— Ти заснула на мені вчора ввечері, якщо раптом забула, — я не зміг втримати усмішку, спостерігаючи, як вона намагається виглядати розлюченою, хоча її обличчя ще зберігало сліди сну.

— Це не означає, що ти маєш затискати мене, як ведмідь! — її голос набув обуреного тону, і вона знову спробувала відсунутися. — Я не можу дихати!

Я розсміявся, але послабив обійми, не бажаючи ще більше її дратувати.

— Сьогодні ввечері ми йдемо на прийом до Гарперів, — нагадав я, сідаючи в ліжку і потягуючись, щоб розбудити себе остаточно.

Аріель зітхнула і, судячи з усього, не була в захваті від цієї ідеї.

— Мені обов’язково йти? — запитала вона, закутуючись у ковдру. — Я можу залишитися тут.

— Я не можу піти туди сам, — сказав я, дивлячись на неї. — Ми одружені, Янголе.

Вона закотила очі, але її роздратування було майже грайливим.