Читати книгу - "Мої 18, Сергій Олексійович"

- Давайте я вам допоможу? – Сказав я своїй сусідці.

Не роздумуючи ні секунди, вона простягла мені один зі своїх важких пакетів.

- Давай, — посміхнулася вона. - Тебе, як звати? Я знаю тебе. - Зраділа вона ще більше. - Ти живеш із сестрами в нашому домі. – Дівчина переклала сумку з однієї руки до іншої. - Я – Юля. - Представилася вона. - Я – фотограф. Живу сама разом із котом.

Вона продовжувала посміхатися. А ми тим часом завернули за ріг магазину і пішли собі дуже повільно, кроком, повз вуличний базар, уздовж старих будинків. Далекою дорогою. І це мені було на руку.

- Тобі не тяжка? – Поцікавилася у мене Юля. - А то давай я сама понесу. Я звична. Знаєш скільки на собі доводиться всякій апаратурі тягати?

Ми йшли собі потихеньку до нашого будинку. Вона йшла поряд зі мною. Маленька. Витончена. Судячи з обличчя, то звичайно їй більше, ніж двадцять п'ять. В неї були помітні зморшки біля очей. І ось яка, то вона втомлена  була.

- Ти не боїшся, що про тебе будуть говорити наші бабусі? - Поцікавилася моя нова знайома, коли ми вже майже підійшли до її під'їзду.

- Я тут людина нова. - Зізнався я їй. — Чого мені бояться. - Знизав я плечима. - Ну, кажуть і нехай кажуть. Що вдієш. Отака у них робота, у бабусь.

Юля засміялася і мені сподобався її сміх. Вона гарненька, подумав я. Я не відчував до неї жодного сексуального потягу. Вона була просто приємна дівчина. І мені було добре ось так от іти з нею поруч. З нею легко, подумав я. Легко та просто.

– Дякую за допомогу, – сказала мені Юля. Вона назвала мені номер своєї квартири. - Якщо хочеш, заходь вечорами. Я завжди буваю вдома. Обробляю фотографії. А ще я малюю. Показати свої картини можу. Якщо, звичайно, тобі це цікаво.

Вона пішла до себе додому, а я ще залишився стояти біля під'їзду, обмірковуючи її слова і наше сьогоднішнє знайомство.

Як цікаво виходить. Я робив собі якісь плани. Мріяв з нею познайомитись. І ось просто так, без будь-яких там інтриг та підступних дій у мене все вийшло легко і просто. Якось дуже навіть легко. Треба буде обов'язково зайти до неї в гості, подумав я. Але мої проблеми з пошуком дівчини це знайомство зовсім не вирішило. І я вирішив, що потрібно обов'язково придивитися краще до дівчат, які збираються у нас у дворі. Юля все-таки надто для мене доросла. А дворові дівчата можуть бути мені якраз. Те, що вони можуть бути подругами Нікі я зовсім і не подумав. А з іншого боку, яке мені до цього усього є діло? Вона з іншим. Хай їй щастить.

- Я сьогодні познайомився з дорослою дівчиною. Тут у нас в будинку живе. - Сказав я вечері своїй сестрі Тані. - Гарна людина. Малюю, фотографує. Як раз все як я люблю

- Закохався в неї чи що? - Спитала в мене середня сестра. Вона була серйозна. Хоч зазвичай сміється з усього на світі.

- Ну звісно що ні. Вона для мене вже стара.

- От і добре. - Чогось зраділа Таня. - Бо там одна дуже гарна дівчина тебе кохає та хоче з тобою бути.

- Що ще за дівчина? - Поцікавився я.

- Яночка. Вона дуже хороша та спокійна така. Розумна. Тобі з нею буде добре, братику.

- Яна? До побачення. - Відразу сказав я. Навіть не став пояснювати чому ні.

- Ну, як хочеш, - образилась на мене Таня. - Я подивлюсь кого ти сам собі знайдеш. Ха-ха.

Я вирішив не відкладати і як найдешевше пошукати собі когось тут у нашому новому дворі. Не може бути, щоб тут не було гарної дівчини мого віку.

От завтра з ранку і почну, вирішив я і зі спокійною душею пішов до себе в кімнату.