Читати книгу - "Джейн з Ліхтарного Пагорба"

— Кеннет Говард, — видихнула Джейн. Мимоволі зробила крок уперед.

У наступну мить схопили й підняли її сильні руки, батько її цілував. Вона цілувала його у відповідь. Не було й натяку на відчуженість. Джейн відразу ж відчула поклик тієї таємничої спорідненості душ, яка не має нічого спільного з узами плоті та крові. У цю мить Джейн забула, що колись ненавиділа свого батька. Любила його… все в ньому любила, — і той милий запах тютюнового диму від його піджака вересового кольору, коли його міцні руки її обійняли. Хотілося їй заплакати, але про це не було й мови, отож засміялася …, може, надто нестримно, аж тітка Айрін поблажливо сказала:

— Бідна дитина, нічого дивного, що вона трішки істерична.

Батько опустив Джейн на підлогу і глянув на неї. Вся суворість його очей сховалася у зморщечках від сміху.

— Чи ти істерична, моя Джейн? — серйозно запитав він.

Це «моя Джейн» їй надзвичайно сподобалося.

— Ні, батьку, — відповіла так само серйозно. Ніколи більше, ні в словах, ні в думках не назве батька «він».

— Залиш її в мене на місяць, я її відгодую, — посміхнулася тітка Айрін.

Джейн відчула дрож тривоги. Ану ж батько справді її залишить. Але, видно, він не мав наміру робити нічого подібного. Посадив її на канапі біля себе і стиснув її руку. Все одразу стало як належить.

— Мені не хотілося б, щоб її відгодовували. Мені подобаються її кості. — Він критично глянув на Джейн. Джейн знала, що він її оглядає, і не заперечувала. Тільки страшенно хотіла йому сподобатися. Чи почуватиметься він розчарованим тим, що вона негарна? Чи не вирішить, що в неї завеликий рот? — Ти знаєш, що у тебе гарні кісточки, Джейнкен?

— У неї ніс дідуся Стюарта, — сказала тітка Айрін. Мабуть, тітка Айрін хотіла похвалити ніс Джейн, але сама Джейн мала неприємне відчуття, що вона пограбувала дідуся Стюарта, відібравши в нього носа. Їй більше сподобалося, як сказав батько.

— Мені доволі подобаються ті вії, що ти їх сьогодні вдягла, Джейн. До слова, чи тобі подобається бути Джейн? Я завжди хотів тебе називати Джейн, але це, можливо, чиста упертість з мого боку. Але я хочу знати твоє СПРАВЖНЄ ім’я, туманний маленький привиде.

— О, я Джейн! — скрикнула Джейн. Яка ж вона рада бути Джейн!

— То це вирішено. І домовмося, щоб ти називала мене татом… татуськом. Боюся, що з мене вийшов би страшенно незугарний батько, але татусько — ще стерпний. Шкода, що я не встиг на вчорашній вечір, але це моє поштиве, непристойно старе авто померло прямо посеред дороги. Сьогодні вранці я зумів повернути його до життя… принаймні настільки, щоб дострибати до міста, як жаба, … наше з ним подорожування неабияк розвеселило Острів П.Е…. але боюся, що доведеться йому якийсь час пробути у майстерні. Після обіду поїдемо через Острів, Джейн, і тоді краще познайомимось.

— Ми вже добре знайомі, — щиро сказала Джейн. І це правда. Вона відчувала, що знала тата вже багато років. Так, «тато» — це куди приємніше, ніж «батько». Слово «батько» викликало неприємні асоціації, … «батька» вона ненавиділа. А от тата легко було любити. Джейн розчинила найпотаємнішу схованку свого серця і сховала… ні, знайшла його там. Адже тато був Кеннетом Говардом, а вона довго-довго любила Кеннета Говарда.

— Ця високоповажна Джейн, — зазначив тато, вдивляючись у стелю, — знає, що книжка пише[8].

14

Джейн виявила, що чекання на щось приємне дуже відрізняється від очікування чогось неприємного. Місіс Стенлі не впізнала б її в розсміяній дівчинці з блиском у очах. Якщо їй видавалося, що до полудня ще дуже багато часу, то це тому, що вона хотіла якнайшвидше бути разом з татом… і якнайдалі від тітки Айрін. Тітка Айрін намагалася дещо з неї витягнути… про бабусю, маму і її життя на Веселій, 60. Але, на розчарування тітки Айрін, Джейн не дала нічого з себе витягнути. Хоч як мудро її випитували, Джейн мала на кожне питання лише незрозуміле «так» чи «ні», а на прозорі зауваження, що були насправді замаскованими питаннями, — ще незрозуміліше мовчання.

— Чи твоя бабка Кеннеді добре до тебе ставиться, Джені?

— Дуже добре, — запевнила Джейн, не кліпнувши оком. Ну що ж, бабуся добре СТАВИЛАСЯ до неї. Доказами цього були Сент-Агата, уроки музики, гарний одяг, лімузин і збалансоване харчування. Тітка Айрін уважно оглянула всі її речі.

— Вона не зносила твого батька, Джені. Я думала, що вона могла зганяти злість на тобі. Насправді всі непорозуміння між ним і твоєю матір’ю — це її рук справа.

Джейн нічого не відповіла. Не мала наміру звіряти тітці Айрін свою таємну гіркоту. Роздратована тітка Айрін відступила.

Тато повернувся опівдні, без авто, але з конем і кабріолетом.

— На його ремонт потрібен цілий день. Я позичив оцей засіб пересування у Джеда Карсона, завтра він його забере, коли доставить нам авто і чемодан Джейн. Ти коли-небудь їздила кабріолетом, моя Джейн?

— Без обіду не поїдете, — запевнила тітка Айрін.

Цей обід Джейн смакував, тим паче, що вона майже нічого не їла, відколи виїхала з Торонто. Сподівалася, що її апетит не перелякає тата. Адже, з усього судячи, він бідний…, автомобіль теж не вказував на багатство…, може, йому складно буде прогодувати ще один рот. Але тато сам виразно тішився обідом, особливо шоколадно-м’ятним тортом. Джейн дуже хотіла довідатися рецепт того торта, але вирішила не просити його у тітки Айрін.

Тітка Айрін страшенно упадала біля тата. Муркотіла над ним… справді муркотіла. А тато любив її муркання, її медово-солодкі фрази так само, як її торт. Джейн виразно це побачила.

— Не годиться брати дитину до твоїх винайнятих кімнаток у Бруквеї, — сказала тітка Айрін.

— Хтозна, можливо, винайму окремий будинок на літо? — відповів тато. — Як думаєш, Джейн, ти могла б вести дім для мене?

— Так, — одразу ж відповіла Джейн. Вона знала, як треба вести дім, хоч ніколи цього не робила. Є такі люди, що знають певні речі від народження.

— А куховарити вмієш? — спитала тітка Айрін і підморгнула татові, наче дотепно жартуючи. Джейн приємно було побачити, що тато не підморгнув у відповідь. І врятував її від прикрої потреби відповідати.

— Усі нащадки моєї матері вміють куховарити, — сказав він. — Ну, Джейн, бери свої розкішні убори і рушаймо в дорогу.

Коли Джейн зійшла вниз у плащі й капелюшку, мимоволі почула голос тітки Айрін з їдальні.

— Вона надміру потайна, Ендрю, і зізнаюся, що мені це не подобається.

— Знає, як