Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Урфін Джюс і його дерев'яні солдати 📚 - Українською

Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати" автора Олександр Мелентійович Волков. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 38
Перейти на сторінку:
Н…

— Гінгема! — зойкнула Еллі.

— Чого ти там кричиш? — долинув до неї голос Чарлі.

— Дядечку Чарлі! Йди-но швидше сюди! Дивись, що це?

Моряк підійшов і став вдивлятися.

— Наче літери… А може, то тільки здається…

— І зовсім не здається! — сердилася Еллі. — Там написано ім'я: Гінгема! Бачиш літери?!

Чарлі раптом схопився за голову.

— А й справді! Так от воно що! Цей камінь не простий, а чарівний, і він справді притяг наш корабель. От клята чаклунка, ти і після загибелі шкодиш нам!.. — Чарлі погрозливо помахав у повітрі кулаком і виліз на вершечок скелі.

Праворуч, на кілька миль звідси, серед жовтих пісків пустелі вирізнялася темна пляма. Моряк дістав з кишені підзорну трубу, розсунув її, навів, угледівся. Рука його здригнулася: там стояв такий же величезний чорний камінь. Моряк усе зрозумів: Гінгема розмістила камені далеко один від одного, але наділила їх такою чарівною силою, що крізь цей заслін пробитися було неможливо…

— Але ні, ми ще поборемося з тобою, стара відьмо! — сказав Чарлі, зліз зі скелі і, нічого не кажучи дівчинці про те, що побачив, взявся до роботи. Він поставив намет, у якому Еллі, Тотошко і ворона знайшли захисток від спеки й піщаної бурі, а сам заходився ремонтувати візок.

ПОЛОНЕНІ ЧОРНОГО КАМЕНЯ

оли Чарлі закінчив, була вже ніч, над пустелею засвітились яскраві зорі. Тієї ночі Чарлі Блек не міг спати безтурботно, як завше. Він перекидався з боку на бік, міркуючи, як знешкодити останні чари старої Гінгеми, поки не задрімав. На світанку Еллі збудила його снідати.

Після сніданку моряк сказав:

— Якщо нашому кораблю так до вподоби ця гавань, що він не бажає залишати її, ми вирушимо пішки.

— Ми залишаємо корабель? — злякано запитала Еллі.

— Доведеться його покинути. Але ти не бійся, дівчинко! До гір залишилось не більш як двадцять миль, і ми пройдемо їх за півтора-два дні.

Чарлі Блек склав у рюкзак запас харчів і води, взяв намет і найнеобхідніші інструменти. Решту покинули на палубі корабля. Озирнувшись востаннє на корабель, мандрівники бадьоро попрошкували геть од підступного каменя. Кроків сто вони подолали легко і вільно, але потім якась таємнича сила почала сковувати їхні рухи, заважала їм іти.

Кожен наступний крок давався їм усе важче і важче. Здавалося, ніби якась невидима пружна мотузка, розтягнувшись тягнула пішоходів назад. Нарешті вони знесилено впали на пісок.

— Нічого не вдієш, ходімо назад, — зітхнувши, мовив Чарлі Блек.

І… о диво! Варто було їм повернути до каменя, як ноги самі понесли їх, дедалі прискорюючи крок, і до місця стоянки наші подорожні примчали так швидко, що ледве змогли зупинитися.

— Схоже, ця каменюка не відпустить нас од себе, — посмутнілим голосом сказав моряк.

Еллі здригнулась.

— І все ж таки не варто занепадати духом, — сказав Чарлі. — Поміркуймо, й, можливо, нам поталанить здолати чари Гінгеми.

День минув у невтішних випробуваннях. Не раз мандрівники намагались відірватись від каменя: і задкували, і плазували… Дарма! Чарівна сила була неподоланна, і стомлені нерівною боротьбою моряк і дівчинка повертались до табору. Порції води та їжі було зменшено вдвічі.

— Чим довше ми тут протримаємось, — сказав Чарлі, — тим імовірніше, що нас виручить якась щаслива випадковість. А тому затягнемо паски тугіше.

Наступний ранок не приніс ніяких змін. Знову марна спроба перехитрити камінь і смутне повернення до табору… Але Еллі здивувала поведінка ворони. Птах бився у клітці і кричав так виразно, немов хотів вимовити: «Відпустіть мене на волю!»

Дівчинка сказала:

— Дядечку Чарлі, давай випустимо ворону, навіщо вона, бідолашна, мучитиметься з нами!

— Бідолашна! — пробурчав моряк. — Завела, нас у біду, а сама хоче втекти!

— Але ж, дядечку Чарлі, не прикидайся таким жорстоким, ти ж бо добряк!

Чарлі, відчинивши клітку, підкинув ворону догори:

— Лети, підступне створіння, якщо тебе цей чаклунський камінь не зупинить.

Ворона сіла Еллі на плече і щось каркнула їй у вухо. Потім легко злетіла вгору й незабаром зникла у високій далині. Моряк здивовано мовив:

— Клянусь усіма чаклунами й відьмами, вона легко пішла по курсу! Але як сталося, що каменюка її відпустила?

Подумавши, Еллі сказала:

— А навіщо її утримувати, коли вона жителька Чарівної країни?

Чарлі мимоволі усміхнувся, а дівчинка продовжувала:

— І здається, ворона порадила нам не втрачати надії.

— Поживемо — побачимо, — сумно відповів моряк.

Харчів, особливо води, швидко меншало. У сухому повітрі пустелі спрага долала людей неймовірно. Чарлі намагався обмежити денні порції води, але Еллі так жалібно просила пити, що серце старого моряка не витримувало, і він давав дівчинці кілька ковтків-води. А коли вона з великою насолодою її випивала, Тотошко ставав перед моряком на задні лапки, дивився на нього і слабо ворушив хвостиком. Доводилось наливати води і йому.

Збільшуючи порції води для Еллі й Тотошка, одноногий моряк зменшував свою. Він схуд і висох, шкіра на його щоках обвисла.

ПОРЯТУНОК

а сьомий день барило спорожніло. На обід не лишилось ні краплі води. Еллі знепритомніла, загартований моряк іще тримався. Силою волі Чарлі подолав заціпеніння, протер очі й раптом стрепенувся. Йому здалось, що вдалині рухається чорна цятка. Але що могло рухатися у цій страшній мертвій пустелі?.. Однак цятка рухалась, росла, наближалась.

— Ворона! Клянусь рифами Куру-Кусу, це повертається ворона! — загорлав Чарлі з неймовірною силою.

Яка їм користь від цього повернення, старий моряк іще не знав, але серцем відчував, що птаха повертається недаремно. Ось ворона вже недалечко, моряк бачив, як вона вибивається з останніх сил, важко й різко змахує крилами, аби утриматися в повітрі.

Щось хилило птаху до землі. Що саме? Зіркі очі моряка розгледіли, що це було велике гроно винограду, яке ворона несла у дзьобі.

— Виноград! — шалено загорлав Чарлі. — Еллі, дитино, прокинься! Ми врятовані!

Еллі нічого не чула й не розуміла.

Ворона сіла на пісок біля візка. Чарлі схопив гроно винограду, відірвав кілька ягід, поклав у напівстулені Елліні вуста й роздушив їх. Прохолодний сік пролився у горлянку дівчинки, і вона опритомніла.

— Дядечку Чарлі… Що це? Вода?

— Краще! Це — виноград! І знаєш, хто нам його приніс? Ворона!

— Кагги-карр! — обізвалась ворона, почувши, що розмова йде про неї.

Проковтнувши кілька виноградин, Еллі підвелась на лікті і побачила непритомного Тотошка.

— Тотошеньку, любий! І ти вмираєш од спраги…

Три ягоди одразу оживили песика, він розплющив очі, поворушив хвостиком.

Переконавшись, що його команда врятована, капітан дозволив і собі освіжитись виноградом. Великі жовті ягоди так і розтавали в роті,

1 ... 17 18 19 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Урфін Джюс і його дерев'яні солдати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"