Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Тріумфальна арка 📚 - Українською

Читати книгу - "Тріумфальна арка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тріумфальна арка" автора Еріх Марія Ремарк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 127
Перейти на сторінку:
Бліде обличчя, на якому вже ніщо не світилося.

— Ви хочете йти? — спитала Джоан Маду. Вона озирнулася навколо, наче в кімнаті хтось заховався.

— Ось адреса Морозова. Його прізвище, щоб ви не забули. Завтра ввечері о дев'ятій. — Равік написав усе на бланкові для рецептів, потім відірвав аркушик і поклав на валізу.

Джоан також підвелася. Вона взяла плащ і берет. Равік глянув на неї.

— Не треба мене проводжати.

— Я й не збираюся кас проводжати. Тільки не хочу тут залишатися. Хай пізніше. Ще трохи повештаюсь по місту.

— Але ж однаково потім доведеться вернутись. І буде знов те саме. Чого б вам не лишитися тут? Адже найгірше вже минуло.

— Скоро досвіток. Коли я повернуся, почне розвиднятися. Тоді буде простіше.

Равік підійшов до вікна. Дощ не переставав. Вітер метляв його мокрі, сірі пасма в жовтому світлі ліхтарів.

— Слухайте, — мовив він. — Випиймо ще по чарці й лягайте. Погода не для прогулянок.

Він узяв пляшку. Раптом Джоан Маду опинилася біля нього.

— Не залишай мене тут, — швидко й вимогливо сказала вона, і Равік відчув її подих. — Не залишай мене тут саму! тільки не сьогодні! не знаю, що зі мною діється… тільки не сьогодні! Завтра я наберуся відваги, а сьогодні не можу. Я змучена, позбавлена волі, зломлена і не маю більше сили. Вам не треба було виводити мене звідси, сьогодні не треба… а тепер я не витримаю самоти.

Равік обережно поставив пляшку і вивільнив свою руку з рук Джоан.

— Дитино, — сказав він, — колись усі ми мусимо звикнути до самоти. — Він подивився на канапу. — Я можу й тут переспати. Нема глузду йти ще кудись. А поспати кілька годин треба. О дев'ятій у мене операція. Тут можна поспати не гірше, ніж удома. Мені не вперше чергувати вночі. Вас це влаштує?

Джоан кивнула головою, але не відійшла від нього.

— О пів на восьму я мушу встати. З біса рано. Ще збуджу вас.

— Нічого. Я встану і приготую вам сніданок, усе…

— Не треба нічого готувати, — перебив її Равік. — Я поснідаю в найближчій кав’ярні, як скромний робітник: кава з ромом і булочки. А потім ще доснідаю в клініці. Непогано було б попросити Ежені, щоб вона приготувала мені ванну. Добре, залишимось тут. Дві душі, що загубилися в осінній сльоті. Лягайте на ліжко. Якщо хочете, я спущуся вниз і посиджу з портьє, поки ви ляжете.

— Не треба, — сказала Джоан Маду.

— Я не втечу. А, крім того, нам іще дещо потрібне: подушка, ковдра і так далі.

— Я можу подзвонити.

— І я можу. — Равік пошукав кнопку. — Краще, як подзвонить чоловік.

Портьє з’явився зразу. В руках у нього була друга пляшка коньяку.

— Ви нас переоцінюєте, — сказав Равік. — Щиро дякую. Але ми — люди післявоєнного покоління. Принесіть ковдру, подушку і простирала. Мені доведеться тут заночувати. Надворі надто холодно і надто мокро. Дощ не перестає. А я тільки позавчора встав із ліжка після запалення легень. Ви можете дати мені постіль?

— Авжеж. Я й сам хотів вам запропонувати.

— Чудово. — Равік закурив. — Я на вас почекаю в коридорі. Огляну взуття перед дверима. Це моє давнє захоплення. Я не втечу, — сказав він, піймавши погляд Джоан. — Я не Йосиф Прекрасний. Не кину напризволяще свого плаща.

Надійшов портьє з постіллю. Побачивши Равіка, він зупинився. Обличчя його осяяла усмішка.

— Таке рідко трапляється.

— Зі мною таке теж рідко буває. Лише на іменини й на різдво. Давайте постіль. Я сам занесу. А це що?

— Грілка. У вас же було запалення легень.

— Чудово. Але свої легені я грію коньяком. — Равік витяг з кишені дві банкноти.

— У вас, мабуть, немає й піжами. Я можу вам запропонувати.

— Дякую, голубе, — Равік глянув на старого портьє.— Тільки вона буде, мабуть, замала на мене.

— Ні, саме добра. І зовсім нова. Скажу вам під секретом, мені її подарував один американець. А йому подарувала дама. Я таких речей не ношу, волію нічні сорочки. Вона зовсім нова.

— Добре, несіть. Побачимо.

Равік почекав у коридорі. Там стояло три пари черевиків. Біля одних дверей — закриті, з гумовими розтяжками. З-за тих дверей долинало гучне хропіння. Біля других були виставлені чоловічі брунатні черевики й жіночі лаковані чобітки з короткими халявками, високими підборами й застібками. Вони стояли поряд, перед одними дверима, а здавалися дивно чужими одні одним.

Портьє приніс піжаму. Вона була розкішна — блакитний штучний шовк і золоті зірки по ньому. Якусь хвилину Равік мовчки дивився на неї. Він розумів американця.

— Правда, чудова? — гордо сказав портьє.

Піжама була цілком нова. Навіть запакована у фірмову коробку «Магазен дю Лувр», де її куплено.

— Шкода, — сказав Равік. — Хотів би я бачити ту даму, що її вибирала.

— На цю ніч вона ваша. Вам не обов’язково її купувати.

— А скільки за ніч?

— Скільки дасте.

— Ви хіба не француз?

— Француз. Із Сен-Назера.

— Коли так, то вас зіпсувало спілкування з американцями. Крім того, за цю піжаму хоч скільки дай — буде замало.

— Я радий, що вона вам сподобалася. На добраніч, пане. Завтра я заберу її в дами.

— Я сам її поверну вам уранці. Збудіть мене о пів на восьму. Легенько постукайте, і я почую. На добраніч.

— Гляньте. — Равік показав Джоан Маду піжаму. — Шати для Діда Мороза. Ваш портьє — чарівник. Зараз я навіть надягну її. Для цього треба мати не тільки відвагу, а й не боятися бути смішним.

Він постелив собі на канапі. Йому було байдуже, де спати — у своєму готелі чи тут. У коридорі була досить пристойна ванна, а в портьє він роздобув нову зубну щітку.

Все інше не мало значення. Джоан була для нього немов пацієнтка.

Він налив склянку коньяку і разом із чаркою, яку приніс портьє, поставив коло ліжка.

— Думаю, цього вам досить, — сказав він. — Так простіше. Не треба мені буде вставати й дивитися, чи у вас порожня чарка, й наливати знов. Пляшку і другу чарку я поставлю біля себе.

— Мені не треба чарки. Я можу пити зі склянки.

— Ще краще.

Равік ліг на канапу. Він був задоволений, що жінка не розпитувала, зручно йому чи ні. Вона домоглася свого і тепер, хвалити бога, не обтяжувала себе зайвою гостинністю.

Він налив чарку й поставив пляшку на підлогу.

— Салют!

— Салют! І дякую.

— Все гаразд. Я й так не мав великого бажання виходити на дощ.

— А він іще йде?

— Іде.

Знадвору крізь тишу долинав тихий стукіт, ніби до кімнати хотіло проникнути щось сіре, невтішне, позбавлене форми,

1 ... 17 18 19 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тріумфальна арка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тріумфальна арка"