Читати книгу - "Поштамт"

— Ні, я йому не казала.

— Ну, якщо вже він так тобі потрібен…

— Ні, так він мені не потрібен.

— Гаразд, Джойс, тоді бувай.

— Бувай, Генку.

Невдовзі потому отримав від неї листа. Вона повернулася до Техасу. Бабуся дуже слаба, довго не протримається. Про мене питали. І все таке інше. З любов’ю, Джойс.

Я відклав лист і уявив, як карлик намагається зрозуміти, у чому я помилився. Мала тремтлива потворка гадала, що я такий розумний лиходій. Шкода його так розчаровувати.

3

Тоді мене викликали до кадровиків зі старої Федеральної будівлі. Змусили мене чекати заведені 45 хвилин чи навіть півтори години.

І от голос каже:

— Містере Чінаскі?

— Аха, — кажу.

— Заходьте.

Чолов’яга відвів мене до столу. Там сиділа ця жінка. Було в ній щось сексуальне, виглядала років на 38–39, але схоже було, що свою сексуальність занехаяла заради інших речей або взагалі ігнорувала.

— Сідайте, містере Чінаскі.

Я сів.

Крихітко, подумалось, я на тобі покатався б.

— Містере Чінаскі, — продовжила вона, — нас цікавить, чи ви заповнили заяву належним чином.

— Еее?

— Ми маємо на увазі записи про ваші арешти.

І передала мені аркуш. Жодного сексу в її очах не було. Я перерахував вісім чи десять притягнень — типових притягнень через пиятику. Приблизні дані. Жодного уявлення про дати я не мав.

— Тепер ви все перерахували? — спитала вона.

— Гм, гм… Дайте подумати.

Я знав, чого їй баглося. Щоб я сказав «так», і вона мене згарбала б.

— Стривайте… Гм. Гмм.

— Так?

— О, о Боже мій.

— Що таке?

— Було ще водіння в нетверезому стані. Роки чотири тому. Точної дати не пригадаю.

— І це вас пам’ять підвела?

— Так, авжеж, я мав намір це записати.

— То допишіть.

Я дописав.

— Містере Чінаскі. Це страхіття, а не запис. Я хотіла б, щоб ви пояснили ці притягнення і, якщо можливо, обґрунтували ваше бажання працювати в нас.

— Гаразд.

— На відповідь вам дається десять днів.

Не те щоб я аж настільки прагнув цієї роботи. Однак ця дама мене роз’ятрила.

Того вечора я зателефонував і взяв лікарняний, купив розлінійований і пронумерований правничий папір (формат 33x40,6 см) і блакитну течку страшенно офіційного вигляду. Ще взяв квінту віскі й шістку (шість банок) пива, усівся і притьмом все надрукував. Тримав під рукою словник. Час від часу гортав сторінки, знаходив довге незрозуміле слово, додавав його і висмоктував із нього речення чи абзац. Набазграв так сорок дві сторінки. Завершив я словами «Копії цього звіту збережено для поширення в пресі, на телебаченні та в інших засобах масової інформації».

Лайно з мене так і перло.

Вона особисто вийшла з-за столу і прийняла писанину.

— Містере Чінаскі?

— Так?

Була дев’ята ранку. На день пізніше за визначену нею дату.

— Хвилинку.

Із сорока двома сторінками вона повернулася за стіл. Читала, читала й читала. Хтось читав з-за її плеча. Перегодом їх стало двоє, троє, четверо, п’ятеро. І всі читали. Шестеро, семеро, восьмеро, дев’ятеро. Читали всі.

Що за хрінь, подумалось.

Тоді почувся голос із натовпу:

— Що ж, усі генії — пиятики.

Наче це все пояснювало. Знов обдивилися фільмів.

Вона підвелася з-за столу, тримаючи аркуші в руці.

— Містере Чінаскі?

— Так?

— Вашу справу буде продовжено. Ми дамо про себе знати.

— Тобто я продовжую працювати?

— Тобто ви продовжуєте працювати.

— На все добре, — сказав я.

4

Якось уночі всадовили мене на ослінчик поруч Бачнера. Пошту він не розкидав. Просто сидів собі. І базікав.

Зайшла дівуля й всілася в кінці прольоту. Почулося Бачнереве:

— Гей, ти, дзюрко! Хочеш мого патика собі в кунку, нє? Цього тобі треба, пичодайко?

Я продовжував розкидати пошту. Пройшов наглядач. Бачнер вилаявся:

— Ти в мене в списку, довбогранику! Просто тобі наприпочатку списку! Я тебе ще дістану, мудло паскудне! Смердотний виродку! Смоктало херів!

Наглядачі Бачнера не чіпали. Його взагалі ніхто ніколи не чіпав.

Тоді я знову його почув:

— Гаразд, мала! Мені не до вподоби вираз твого писка! Ти в мене в списку, мудаче. Просто тобі нанрипочатку списку! Я ще візьму тебе за дупу! Гей, я до тебе звертаюся! Чуєш?

Це вже було занадто. Я жбурнув свою пошту.

— Гаразд, — рикнув я йому, — ходім, покажеш карти! Усю свою срану колоду покажеш! Тут хочеш чи вийдемо?

Глянув на Бачнера. Цей хворий звертався до стелі:

— Кажу тобі, ти в мене наприпочатку списку. Я тебе дістану, мало не видасться!

Упс, Ісусе, схоже, я нарвався! Службовці принишкли. Не міг їх за це ганити. Підвівся, сходив попити води. Повернувся. За 20 хвилин вирішив використати свою десятихвилинну перерву. Коли повернувся, на мене вже чекав наглядач. Тлустий чорний ледь за п’ятдесят. Взявся на мене кричати:

— ЧІНАСКІ!

— Що сталося, шановний? — спитав я.

— За останні півгодини ви двічі лишали своє робоче місце!

— Так, я відходив попити води. 30 секунд. А пізніше використав свою перерву.

— А якби ви працювали біля верстата? Верстат не можна лишати двічі за 30 хвилин!

Усеньке його обличчя пашіло з гніву. Приголомшливо. Я такого не розумів.

— ВИПИСУЮ ВАМ ДОГАНУ!

— Гаразд, — сказав я.

Повернувся на місце, сів поруч із Бачнером. Підбіг наглядач із доганою. У ній було годі щось розібрати. Прочитати я її не зміг. Він писав її з такою люттю, що, писана навскоси, уся вона була в кляксах.

Догану я акуратно склав і засунув до задньої кишені.

— Йде на те, що я вб’ю цього курвиного сина, — сказав Бачнер.

— Якби ж то, пузаню, — відповів я, — якби ж то.

5

Тривало це дванадцять годин уночі, плюс наглядачі, плюс службовці, плюс той факт, що серед цього м’яса не було чим дихати, плюс черства печеня в некомерційній закусочній.

Плюс ОМ-1. Основний міський-1. Те планове завдання й поряд не валялося з цим Основним міським-1. Він містив близько третини всіх міських вулиць і те, як вони поділялися на відділення. Я жив в одному з найбільших міст Сполучених Штатів. Вулиць там багацько. А ще був ОМ-2 і ОМ-3. На проходження кожного іспиту давалося 90 днів, три спроби на кожен, щонайменше на 95 відсотків правильно, сто карток у скляній скрині, вісім хвилин. Не здаси — підеш пробуватись на президента «General Motors», як казав той хлоп. Для тих, хто склав, плани ставали на крихту легшими — на другий чи третій раз. Але з дванадцятигодинною нічною зміною та зі скасованими вихідними для більшості то було занадто. Тому з групи в 150–200 осіб нас лишалося сімнадцятеро чи вісімнадцятеро.

— Як, по-вашому, я можу відробляти дванадцятигодинну нічну зміну, спати, їсти, митися, їздити туди й назад, забирати випране,