Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"

Кожний рій посідав свою власну «кухню», тобто легкий 25-літровий баняк (казан), зроблений у котромусь із верстатів УПА. Члени господарської ланки при сотенному бунчужному щодня забивали одну худобину й розділяли м'ясо, хліб та інші харчі. Згаданий баняк ставили на вогонь, кидали до нього приділене м'ясо, додавали картоплі та квасолі, й варилася смачна вечеря, а також готувалася запасова порція м'яса на другий день до лісу.

Щокілька днів один рій посилався у ворожий терен за Сян із метою здобуття худоби. Місцевий солтис визначав приділ, а у випадку відмови забиралося штуку чи дві від нього самого. Дуже часто приводили корови або коні, які колись поляки відібрали в українців.

Під час готування вечері повстанці милися, голилися, чистили зброю або направляли уніформи, а після вечері сходилися гуртками, співали чи вели дискусії на теми світових подій. Найбільшим успіхом користувалися сотенні гумористи, бо біля них від повстанців завжди аж роїлося, а сміхові не було кінця.

Цілком відмінний вплив мав на друзів отой старий, романтичний місяць. Лежачи на м'якій траві й дивлячись на небо, вони не раз співали пісню про те, що «булава - це провід наш, не треба нам бабів!». Але місячні проміння робили своє, приносили жмути далеких незабутніх спогадів, і друга пісня вже обов'язково звучала так: «Іди від мене ти, моя кохана, іди з очей, мене не забувай…» А вона не відходила, незалежно від того, де була - в Київщині, Львівщині чи десь на еміграції…

Сотня квартирувала переважно в багатих селах, де господині готували першорядні вечері. Тоді ройові кухарі не завертали собі голів баняком, але зате кожний із них мусив пробути дві години на нічній стійці.

Так проходили повстанські будні. Й коли відділи УПА і всі члени визвольного руху посилено готувалися до оборони рідної землі й народу, то ворог почав підготову також. На якийсь час обидві сторони, зрезигнували із заміру повного знищення противника, вдалися до тактики опановування найважливіших стратегічних пунктів, міст, сіл, старих мурованих будівель та деяких княжих замків.

Після понесення поразки в першій переселенчій акції, ворожі залоги й далі стаціонували в таких місцевостях, як Павлокома, Дилягова, Кузьмина, Вільшаниця й Бірча. Згодом ворожих військ прибуло більше, вони зайняли важливі із стратегічного значення пункти, уфортифікувалися в них і цим утруднили вільне маневрування відділів УПА. Кілька таких пунктів було на терені дій сотні Громенка, і в подібній ситуації опинилася майже кожна упівська сотня, оперуюча на Лемківщині.

Настала потреба знищення цих пунктів, відповідне плянування вів не лише командир Громенко зі своїм почтом, але й цілий курінний штаб на чолі з полковником Коником.

Треба було перекреслити затії ворога.

Розділ 8. ЗАМОК НАД СЯНОМ

В селі Гуті командир Громенко покликав до себе ройового Чумака.

- Голошуся на ваш наказ! - хвацько стукнувши закаблуками, доповів Чумак і на знак руки сотенного сів біля нього на траву. Почастувавши його цигаркою, Громенко почав:

- Маємо донесення, що до Діброви прийде польське військо й розташується, правдоподібно, у двірському замку. Чи знаєте це село й замок?

- Лише іззовні, а всередині ніколи не був.

Пригадав собі, що замок стояв близько Сяну на горі, а за рікою тяглося шосе Перемишль - Сянік. Ним Чумак переїжджав кожної суботи з Динова до Лубної, а в понеділок рано - з Лубної до Динова. Не раз цікавився тим, хто цей замок збудував і в якому столітті, чому він має такий неприступний вигляд і стільки бійниць у мурах. Напевно, якийсь українець, але сьогодні українською лишилася тільки назва - Діброва. Все останнє - польське…

- Слухайте, Чумаче, - пролунав голос командира, - нам відомо, що населення Діброви симпатизує АК і, здається, що ворожого війська іще немає. Сьогодні ввечері підете до Діброви й цілковито знищите двір. Якщо б хтось у замку жив, то підшукайте в сусідніх хатах приміщення й переведіть до них поселенців із замку, а його підмінуйте і спаліть. При цьому пам'ятайте про нашу пропагандивну сторінку й поясніть людям, що до замку має прийти комуністичне військо, тому цю споруду треба знищити. Чи зрозуміли наказ, і чи вистачить вам для цієї акції рою вояків?

- Так.

- Добре. Йдіть і збирайтеся в дорогу. Попросіть бунчужного, щоб видав вам дві німецькі саперні міни з магазину.

- Наказ, друже командире!

Через годину рій, складений із тринадцяти повстанців, зголосив свій відхід. Правда, до вечора ще було далеко, але й доростелилася неблизька. Пройшли Гуту, Ясеницю й Поруби, тоді біля Селиськ звернули вправо, до Дилягівького лісу. Село Діброва лежить поміж Диповом і Диляговою, осторонь від трас, якими переходили відділи УПА, тому досі українських повстанців не бачило. Заслоною Діброви були два польські села - Дилягова й Селиська. Останнє зовсім не було страшне. Його населення хоч і польське, але до УПА ставилося прихильно, й сотня Громенка вже кілька разів тут гостювала. Крім того, через Селиська йшов у глибину Польщі спеціяльний торговельний зв'язок громенківців.

Зовсім інакше представлялася справа з Диляговою. Її населення разом із міліцією й військом тероризувало колись цілу округу, а тепер у селі була база, й перехід через нього до Діброви був дуже небезпечний. Але наказ є наказом. До того ж, для його виконання рій Чумака був сформований із найкращих вояків. Заступник ройового - кулеметник Смик, який свою важку «дехтярку» носив наче легкий машиновий пістоль. Амуніційний - Каня із села Улюча, високий, як і кулеметник, лишень ліве рамено у нього було на кілька сантиметрів нижче від постійного ношення важких амуніційних дисків. Його відвазі не було між, і він завжди знаходився біля кумелету з готовими дисками до зміни, навіть у найнебезпечніших бойових акціях. Іще один одчайдух - це стрілець Бук, який здобув п'ять ворожих кулеметів й був у сотні відзначений, а до всіх названих іще треба додати стрільців Шумного, Ворона, Юзя, Арпата, Кухаря й маленького скромного Когута.

В Дилягівському лісі рій задержався, повстанці покурили, відпочили й коли рушили в дальшу дорогу, було вже зовсім темно. До села підходили дуже обережно, готові на всяку евен-туальність. Ось і перші хати. Населення було здивоване появою українських повстанців і в розмовах стримане, але сказало, що в селі спокійно та ніякого війська немає.

Без жодних перешкод рій дістався до замку. Він належав якомусь колишньому