Читати книгу - "Талан"

О л е н а М и к о л а ї в н а. Стой! Ты только напортишь! Я тебе покажу отрывок… остальное выследим… Только немного нужно хитрости и un tour petit de prudence*. (*Зовсiм трошки розсудливостi (франц.))

К в i т к а (розгублений). У меня голова кружится… Чтобы этакая гнусность? Нет! Зто было бы чудовищно. Я бы ей и себе пустил пулю в лоб! Ведь я люблю ее, поймите!

О л е н а М и к о л а ї в н а (здвигнувши плечима). Сумасшедший!

В И Х I Д VII

Тi ж i лакей.

Л а к е й (входячи з алеї). Господин Орлов изволили приехать!

О л е н а М и к о л а ї в н а. А! Вот узнаєм, как твоя участь решилась! Йди же, будь благоразумен.

Уходят.

В И Х I Д VIII

Лемiшка, Гаша, Палажк а, а потiм Лучицька.

Г а ш а. Сюди, сюди, вон у том хлигелi.

Л е м i ш к а. Ага, ага! Я й ходить тут боюсь… так пишно…

Г а ш а. А хто там? До вас прiєхав чи прийшол хтось! (Сама виходить i за дверима ховається).

П а л а ж к а (виходить на рундук). Хто, хто? (За-криває очi рукою). I недобачаю… Стiй! Батько Маринчин?

Л е м i ш к а. Вiн самий.

П а л а ж к а (сходить). От несподiвано! Голубе мiй! (Обнiма). Як же я рада… як рiдному!.. Мов помолодшав?

Л е м i ш к а. А помолодшав: дочку видаю замiж.

П а л а ж к а (в кiмнати). Марусю! Марусю! Iди сюди, кинь лихом їй в вiчi: то все вона бреше… А ось глянь, хто приїхав!

Л у ч и ц ь к а (на рундуцi). Хто? Хто б мiг? (Сходить, утира очi). Роман Михайлович?! Татко? (Кидається, обнiма).

Л е м i ш к а (все ловить i цiлує їй руки). Благодiйко! Янголе божий! Сонечко наше! Як же ми там за вами нудимось, як тужимо!..

Л у ч и ц ь к а. Не забули ще?

Л е м i ш к а (плаче). Не забули, повiк не забудемо… I вороги схаменулись… А маненькi аж плачуть. Бiдний хазяїн наш Безродний прогорiв, помiчником у Котенка служить, а той нiби "сосьєте", тiльки сам усiм крутить.

Л у ч и ц ь к а. Безродний помiчником? Себто сценарiусом? Господи, за вiщо ж йому така покута? Ця новина кригою обсипа серце… Такий багатий був, пановитий… i все своє добро на химеру спустив.

Л е м i ш к а. Так, так!.. Ось листа вам пересила Марко Карпович, — бере мою дочку…

Л у ч и ц ь к а. Маринку? Мою любу, мою горличку? Це ж менi така радiсть… а я й не спитала! Давайте, давайте листа!.. (Бере, розрива). Як же вона? Що? От спасибi Марку!

Л е м i ш к а. Здорова… за вами все плаче… Вам до нiжок кланяється, благословенiя просить…

Лучицька жадно чита, а Лемiшка кива головою нянi.

Ой змарнiла наша матусенька!

П а л а ж к а. Хоч у труну ложи! Та як же й не змарнiти, коли в таке пекло попала? Як приїхали сюди, так спочатку Марусю не пустила й на очi; син хотiв був тiкати… так вона нiби помирилась з невiсткою, стала кликать до себе… Ну, моя зiрочка й прояснiла — i я рада… Та ненадовго: стала я помiчати, що й Маруся почала нишком плакать, i вiн, Антось отой, бiльше та бiльше хмуритись…

Л у ч и ц ь к а (цiлує листа й хова за лiф). Друже мiй! Єдиний мiй! От уже хто не зрадить, так не зрадить, а душу за друга положить!.. Так рада моя Маринка?

Л е м i ш к а. Там уже така щаслива, так кохаються… Коли б тiльки їй ще ви — то й раю не треба… Та i публiка кричить притьмом за вами, i Котенко…

Л у ч и ц ь к а. Не знаю, не знаю… Ех, я уже мертва! Нема менi свiту… (Перемiня тон). Та то я жартую… а менi така радiсть, так весело, так весело, як давно не було! Мов теплим вiтром на мене повiяло з рiдного краю. А як же ви сюди попали?

Л е м i ш к а. Менi в сусiднiм городi дiсталась по спадку хатка, дак я одпросився продати її та справити посаг Маринцi.

Л у ч и ц ь к а. А, от i чудесно; i од мене теж передасте…

Л е м i ш к а. Я ще на поворотi заїду, а тепер хапаюсь: боюсь спiзнитись на потяг… хмара насува… Ну, храни вас господь! (Цiлує руки). А назад…

Л у ч и ц ь к а. Конечне завернiть! Я така рада, мiй старенький…

П а л а ж к а. Ну, прощавайте та йдiть мерщiй… а то онде вже збiгаються! Я проведу вас. (Веде в хвiртку, гаряче жестикулiруючи).

Л у ч и ц ь к а. Ах, як боляче! От тепер-то почулось, що згаряча я порвала! Зрадила дiло велике ради свого власного серця, i менi моя зрада зрадою ж i б'є!

В И Х I Д IX

Лучицька i Квiтка.

Грiм. З цього часу блискавка блиска. К кiнцю дiї буря i дощ.

Л у ч и ц ь к а. Ай (Закрила очi).

К в i т к а (пiдходить). Марусе!

Л у ч и ц ь к а. Ай! Ти? Ах, як мене грiм налякав!

К в i т к а. Чистим душам грому не страшно… Об'ясни менi, бога ради, щиро. (Голос дрижить). Од кого цей лист? Тут написано: "Прости, я розлюбив тебе, а покохав другу… ти собi знайдеш…" I так далi… грубо, цинiчно…

Л у ч и ц ь к а. Що-о? Я не розумiю нiчого… А дай!

К в i т к а (показує уривок). Читай — я не прибавив.

Л у ч и ц ь к а (придивляється i смiється). Це ж не до мене лист!

К в