Читати книгу - "Година Бика"

— Ви жартуєте, — серйозно сказала Чеді, — а мені видається трагічним таке тривале співіснування ідеограм на Тормансі. Це неминуча відсталість мислення…

— Точніше, уповільненість прогресу й архаїка форм, — поправила її Родіс, — відсталість припускає порівняння. З ким? Якщо з нами, то на якому історичному рівні? Наш сучасний набагато вищий. Скільки віків хорошого, мудрого і дружнього життя, жадібного пізнання світу, щастя збагачення красою і радістю лишилося позаду. Хто з нас відмовився б жити в ті часи?

— Я, — відгукнувся Вір Норін. — Вони, наші предки, знали так мало. Я не міг би…

— І я теж, — погодилася Фай Родіс, — але безмежний океан пізнання так само розстеляється перед нами, як і перед ними. Емоціональної різниці нема. А власна гідність, мрії і любов, дружба і розуміння — все, що вирощує й виховує нас? У цьому ми однакові. Навіщо ж відмовляти Тормансу в схожому щаблі? Тільки через відсталу писемність? Тим більше головний доказ тормансіанства, очевидно, відпадає. Наші демограми не підтверджують колосальної чисельності населення, підрахованого цефеянами. Розбіжність на цілий порядок!

— Неймовірно! — похитав головою Гріф Ріфт. — В усьому іншому цефеяни показали себе непоганими планетографами. Помилка це чи…

— Різке падіння чисельності, — докінчила Фай Родіс. — Можливо. Але тоді це катастрофа, а ми не помітили нічого особливого.

— Не обов’язково катастрофа, — заперечила Тівіса Хенако.

— З часу відвідин цефеян минуло понад двісті п’ятдесят років. Візьмемо середню тривалість життя, характерну для початку ЕСВ, — сімдесят років. За період, рівний четвертній тривалості життя, населення Торманса могло зменшитися ще більше або, навпаки, вирости з причин чисто внутрішніх.

— Гадаю, внутрішні причини— найгірший вид катастрофи, — сказала Чеді. — Не подобається мені поки що планета Ян-Ях у своїх телеперадачах!

Ніби виправдовуючи слова Чеді, з глибини стереоекрана почулась мелодійна музика, що лише зрідка переривалася дисонансними ударами та зойками. Перед землянами на згірку з’явилася площа, покрита чимось на зразок бурого скла. Скляна доріжка прямувала через площу до сходів із того ж матеріалу. Уступ, оздоблений високими вазами і масивними стовпами із сірого каменю, всього за кілька сходинок досягав скляного будинку, що виблискував у червоному сонці. Легкий фронтон підтримувався низькими колонами з химерною в’яззю пілястрів і яскраво-жовтого металу. Легенький димок струменів із двох чорних чаш перед входом.

Скляною дорогою рухалося юрмище молодих людей, які розмахували короткими паличками і вдаряли ними в диски, що дзвеніли й гули. Дехто ніс на перекинутих через плече ремінцях маленькі червоні із золотом коробочки, настроєні на одну й ту ж музику, яку земляни віднесли б до зелено-голубого спектра. Досі вся чута ними музика Торманса належала тільки до червоного або жовтого віяла тональностей і мелодій.

Камера телеприймача наблизилась до тих, що йшли, виділивши серед натовпу дві пари, котрі оглядалися на супутників і далі на місто з дивною мішаниною тривоги і зухвальства. Всі четверо були одягнені в однакові яскраво-жовті накидки, оздоблені звивами чорних змій із зяючими пащами.

Кожен із чоловіків подав руку своїй супутниці. Продовжуючи рухатись боком до сходів, вони раптом заспівали, точніше — пронизливо заголосили. Тужливий наспів підхопили всі супроводжуючі.

Чеді Даан, Фай Родіс і Тівіса Хенако, котрі ліпше всіх оволоділи мовою Торманса, стали напружено прислухатися. Клацнув спеціальний фільтр звукозапису, що моделював прискорену нерозбірливу мову.

— Вони оспівують ранню смерть, вважаючи її головним обов’язком людини по відношенню до суспільства! — вигукнула Тівіса Хенако.

Фай Родіс нахилилась до екрана й мовчала: так вона робила завжди, коли була вражена чимось баченим. Чеді Даан затулила долонями обличчя, повторюючи нашвидку перекладений наспів, мелодія якого спершу сподобалася землянам.

«Вища мудрість — піти в смерть сповненим здоров’я і сил, Уникнувши печалей старості й неминучих страждань досвіду життя…

Так ідуть у теплу ніч після вечірніх посиденьок друзів…

Так ідуть у свіжий ранок після ночі з коханими, тихо зачинивши двері квітучого саду життя.

А могутні чоловіки — опора й охорона — ідуть, зачиняючі ворота. Останній удар лунає в мороці підземель часів, що одна ково приховують грядуще і минуле…»

Чеді урвала переклад і, здивовано глянувши на Фай Родіс, додала:

— Вони співають, що обов’язок смерті приходить на сто першому році їхнього життя. Або, за їхнім другим календарем Білих Зірок, який не відрізняється від нашого, — після двадцяти п’яти років, цих чотирьох проводжають до Храму Ніжної Смерті.

— Як може існувати таке суспільство? — забувши про пристойність, обурено запитала Олла Дез. — Чим вища соціальна структура і наука, тим пізніше людина дозріває.

— Тому-то ми, біологи, насамперед ще з давності ЕРС поставили за мету продовжити життя, тобто молодість, — сказала Нея Холлі, не відводячи погляду від процесії тормансіан, яка піднімалася по сходинках.

— У нас людина до здійснення подвигів Геркулеса через складності життя і величезний обсяг інформації вважається дитиною. Ще двадцять років триває юність, зрілість настає лише під сорок років. Потім перед нами сімдесят років, а то й цілий вік зрілості, сповненої енергії, потужної праці й пізнавання життя. Замість десяти-двадцяти літ, як у давнину. Раніше людина вважалася старою під сорок років. Я була б бабусею, — сказала Фай Родіс.

— І людина помирала, так нічого й не дізнавшись про розмаїття і красу світу! — обурено відгукнувся Вір Норін. — Але в таку давнину, коли дев’яносто відсотків людей не вміли навіть читати, це не дивно. Довге життя було обтяжливим, просто непотрібним. Замолоду померлих називали улюбленцями богів. Але на Тормансі досить висока технічна цивілізація. Як же можуть вони зрубувати дерева, які ще не дали плодів? Це безумство і загибель!

— Вір, ви забули, що перед нами не комуністичне й навіть не соціалістичне суспільство, а класова соціальна структура. По-моєму, жахливий звичай ранньої смерті має пряме відношення до перенаселеності і вичерпання ресурсів планети, — заперечила Родіс.

— Розумію, — сказала Чеді, — рання смерть не для всіх!

— Так. Ті, хто рухає технічний прогрес, повинні жити довше, не кажучи вже про правлячу верхівку. Помирають ті, хто не може дати суспільству нічого, крім свого життя і нескладної фізичної праці, тобто не здатні до високого рівня освіти. Принаймні на Тормансі два класи: освічені й неосвічені, над якими стоять державці, а десь між ними люди мистецтва — ті, хто розважає, прикрашає і виправдовує.

— Вони також не помирають двадцятип’ятилітніми! — вигукнула Олла Дез.

— Авжеж. Але, мабуть, для артистів там, де необхідні молодість і краса, межа життя трохи більша, — відповіла Фай Родіс.

А в ТВФ зорельота загриміла різка, дико ритмічна музика, що змінювалася наспівами маршу, тобто узгодженого ритмічного ходу безлічі