Читати книгу - "Година Бика"

Широкими степами, серед високих трав тяглися незграбні вози, запряжені рогатими чотириногими, схожими на земних жуйних, чи то антилоп, чи то биків. Верхи на довгоногих, що нагадували оленів, тваринах басували начорно засмаглі Тормансіани, розмахуючи сокирами або механізмами, аналогічними вогнепальній зброї стародавньої Землі. Вершники безстрашно відбивались од зграй повзучих коротколапих хижаків, безлічі жахливих змій з високими, стиснутими з боків головами. Інколи, стріляючи на повному скаку, на вози нападали такі ж вершники. В перестрілці гинув або караван, що їхав степом, або ті, хто нападав, або ті й інші разом.

Земляни швидко зрозуміли, що дивляться фільм про розселення тормансіан по планеті. Неясно було, хто такі розбійники, які нападали. Їх не можна було вважати аборигенами планети, оскільки вони нічим не відрізнялися від переселенців.

Фільмів, вистав і картин на тему про геройське минуле, про підкорення нової планети екіпажу «Темного Полум’я» довелося побачити безліч. Люті бійки, перегони, вбивства чергувалися з навдивовижу плоским і вбогим показом духовного життя. Повсюдно і завжди торжествували молоді чоловіки, наділені якостями, особливо цінними в цьому уявному світі розважальних ілюзій. Бойовитість, сила, швидка реакція, вміння стріляти з примітивної зброї у вигляді трубки, з якої силою розширення газів виштовхувався смертоносний шматочок металу.

Подібні теми повторювалися в різних варіаціях і дуже швидко надокучили землянам. Проте вони продовжували дивитись їх через уривки документальної хроніки давніх часів, нерідко вкраплених у досить-таки безглуздий сюжет. У старих уривках проглядалось лице незайманої і багатої життям планети, яка ще не зазнала втручання людини. Такою ж, тільки з іще могутнішим тваринним і рослинним життям, була доісторична Земля. Повторювалась картина, вже відома в земній історії за часів заселення Америки білою расою. Піонери по периферії, вільїг, неприборкані, які здебільшого зневажали закони, і охоронці віри та суспільного порядку в обжитих центрах. Потім приборкання піонерів до повного придушення вільного суспільства. І недарма столиця планети називається містом Центру Мудрості. Це ім’я виникло в піонерські часи освоєння планети Торманс.

На Тормансі спочатку степи переважали над лісами. Природа планети не породила тварин-гігантів на зразок слонів, носорогів чи жираф Землі. Найбільшими із наземних чотириногих вважалися рогаті тварини за розмірами близькі до середнього земного бика, які нині щезли. Величезні череди бикоподібних істот наводняли колись величезні степи. У дрібних, прогрітих променями червоного сонця морях кишіли в суцільних хащах водоростей риби, навдивовижу схожі на земні.

Відсутність сильних вітрів на планеті підтверджувалася тим, що на вивищених ділянках екваторіального узбережжя колись росли дерева небачених на Землі розмірів. У ближчих до полюсів зонах раніше існували обширні болота, вкриті заростями одноманітних дерев, схожих на земні таксодії, тільки з брунатним відтінком дрібних і вузьких, наче розплющені хвоїнки, листочків.

Усе це було на Тормансі, як незаперечно свідчили стародавні фільми. Але тепер земляни повсюдно бачили або оброблені поля, або неозорі площі низьких чагарників, нагріті сонцем і позбавлені будь-якої іншої рослинності. Навіть слабкі вітри Торманса здіймали і крутили над кущами густу куряву. Відрадніше виглядали сухі степи, але й там трава здавалася низькою і рідкою, швидше нагадуючи напівпустелі, колись поширені в зоні пасатних кілець Землі.

Можливо, фільми про минуле планети втамовували природну нудьгу за колишньою розмаїтістю рідної природи? Переважна більшість населення жила у величезних містах, де, звичайно, молодецькі перегони і стрілянина на степових просторах або мисливські експедиції в дрімучі ліси під яскравими й чистими зорями назавжди відійшли в безповоротне минуле.

Важче піддавались поясненню видовища іншого характеру, в яких красиві жінки частково оголювалися, здійснюючи еротичні рухи і завмираючи в обіймах чоловіків у відвертих до огиди позах. Водночас земляни жодного разу не бачили повної наготи або чистої відкритості Ероса, таких звичних на рідній планеті. Тут неодмінно щось лишалося прихованим, спотворювалося, ховалось, натякаючи на якісь заборонені або таємничі якості, очевидно, з метою збудити слабку уяву чи надати особливий смак стосункам статей, які надокучили і втратили інтерес.

Цей специфічний еротизм поєднувався з незнаною на Землі обов’язковістю одягу. Ніхто не смів з’являтися в громадських місцях або перебувати вдома в присутності інших людей, повністю не прикривши своє тіло.

Жінки здебільшого носили просторі короткі сорочки з широкими й довгими рукавами та низьким стоячим коміром, перехоплені м’яким, як правило, чорним поясом, і широкі штани, інколи довгі, до кісточок, спідниці. Майже таким же був чоловічий костюм, але з коротшими полами сорочок. Тільки молодь з’являлася в коротких, вище колін, штанах, дуже схожих на земні. В громадських зібраннях чи на свята носили одяг з яскравих і візерунчастих матерій і куці плащі або накидки з чудовим гаптуванням.

Одяг видався землянам зручним і простим у виготовленні, відповідав теплому клімату планети і найрізноманітнішим умовам праці. Красиві поєднання відтінків червоного й жовтого, очевидно, подобалися більшості жінок і дуже пасували до смаглявого тону їхньої шкіри й чорного волосся. Чоловіки віддавали перевагу сіро-фіолетовим і пурпурним кольорам з контрастним обрамленням на комірах і рукавах. Частина Тормансіан носила на лівому боці грудей, над серцем, нашивки у формі видовженого горизонтального ромба з якимись знаками. Як завважила Чеді, до тих, у кого в ромбі блищало щось схоже на око, виявлялась особлива повага. А загалом поваги одне до одного майже не відчувалось. Безцеремонна штовханина на вулиці, невміння поступитися дорогою чи допомогти подорожньому, що спіткнувся, дивували зорелітників. Більше того, дрібні нещастя на зразок падіння на вулиці викликали сміх у випадкових очевидців. Досить було людині розбити крихкий предмет, розсипати якусь ношу, як перехожі посміхались, ніби радіючи маленькій біді.

Якщо ж траплялася велика біда — телепередачі показували інколи катастрофи з повозами чи літальними апаратами, — то негайно збиралась юрба.

Люди оточували тих, хто постраждав, і мовчки стояли, спостерігаючи з жадібним інтересом, як одягнені в жовте чоловіки, очевидно, лікарі й рятувальники, допомагали пораненим. Натовп збільшувався, з усіх боків збігалися нові глядачі з такою ж пожадливою звіриною цікавістю на обличчях. Те, що люди бігли не допомогти, а лише подивитись, над усе дивувало землян.

Коли передача йшла безпосередньо із стадіону, заводу, станцій сполучень, вулиць міста і навіть помешкань, то мову дикто-, ра чи музику незмінно супроводжувало глухе ревище, яке спочатку зорелітники вважали за недосконалість передачі. З’ясувалося, що на Тормансі зовсім не дбають про ліквідацію шуму. Повози ревіли й тріщали своїми двигунами, небо тремтіло від гуркоту літальних апаратів. Тормансіани розмовляли, свистіли й голосно кричали, анітрохи не зважаючи на оточуючих. Тисячі маленьких радіоапаратів вливалися в загальне ревіння безладної мішанини музики, співу чи просто гучної і неприємно модульованої мови. Як