Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Малахітова шкатулка 📚 - Українською

Читати книгу - "Малахітова шкатулка"

171
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Малахітова шкатулка" автора Павло Петрович Бажов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 32
Перейти на сторінку:
з чашами?

— Та от дивлюся, чи не час здавати?

— Давно,— каже,— час. Даремно тільки місце займають. Краще однаково не зробиш.

Ну, поговорили ще трошки, потім Прокопович знову заснув. І Данилко ліг, тільки сну йому нема та й нема. Ворочався-ворочався, знову підвівся, запалив вогонь, подивився на чаші, підійшов до Прокоповича. Постояв тут над старим, зітхнув...

Потім узяв молоток та як гахне по дурман-квітці,— так і хруснуло. А тієї чаші,— за панським рисунком,— не зачепив! Плюнув тільки в серединку й вибіг. Так з того часу Данилка й знайти не могли.

Хто казав, що він збожеволів, у лісі загинув, а хто казав — взяла Хазяйка його в гірничі майстри.

Насправді по-другому вийшло. Про те далі розповідь буде.

Гірничий майстер

Катя,— Данилова наречена,— незаміжницею лишилася. Років два чи три минуло, як Данило зник,— вона й зовсім з тої пори, що заміж ідуть, вийшла. Дівчат за двадцять років, по-нашому, по-заводському, перестарками вважають. Парубки таких рідко сватають, удівці більше. Ну, а ця Катя, видно, гарна була, до неї все женихи лізуть, а в неї тільки й слів:

— Данилові обіцяла.

Її умовляють:

— Що поробиш! Обіцяла, та не вийшла. Тепер про це й згадувати ні до чого. Давно людина загинула.

Катя на своєму стоїть.

— Данилові обіцяла. Може, ще й прийде він.

Їй кажуть:

— Нема його в живих. Це вже напевне.

А вона затялася на своєму:

— Ніхто його мертвим не бачив, а для мене він і поготів живий.

Бачать — не сповна розуму дівка,— відчепилися. Інші ще й глузувати стали: прозвали її мертвяковою нареченою. До неї це пристало. Катя Мертвякова, та Катя Мертвякова, немов іншого прізвиська не було.

Тут якийсь мор на людей трапився, і в Каті старі обоє померли. Рідня в неї велика. Троє братів жонаті та сестер заміжніх скількись там. Сварка поміж ними й вийшла — кому на батьківському місці лишатися. Катя бачить — безладдя пішло, й каже:

— Піду я в Данилкову хату жити. Зовсім Прокопович старий став. Хоч його догляну.

Брати-сестри умовляють, звичайно:

— Не підходяще це, сестро. Прокопович хоч стара людина, а мало що про тебе сказати можуть.

— Мені,— відповідає,— що? Не я плетухою стану. Адже Прокопович мені не чужий. Названий батько моєму Данилові. Татком його зватиму.

Так і пішла. Воно й те сказати: рідні не дуже чіплялись. Про себе думали: зайвий з родини — шуму менше. А Прокопович що? Йому це до душі припало.

— Спасибі,— каже,— Катрусю, що про мене згадала.

От і стали вони жити. Прокопович за верстатом сидить, а Катя по хазяйству бігає — на городі там, зварити щось, тощо. Хазяйство невеличке, звичайно, на двох... Катя — дівчина моторна, чи довго їй!.. Упорається й сідає за яке-небудь рукоділля: пошити-зв'язати, чи мало що. Спершу в них гладенько котилося, тільки Прокоповичу все гірше та гірше. День сидить, два лежить. Спрацювався, старий став. Катя й замислилася, як вони далі житимуть.

«Рукоділлям жіночим не прогодуємось, а іншого ремесла не знаю».

От і каже Прокоповичу:

— Таточку! Ти б навчив мене чого простішого.

Прокоповичу аж смішно стало.

— Що це ти? Хіба дівоче діло за малахітом сидіти! Зроду такого не чув.

Ну, вона все-таки приглядатися до Прокоповичевого ремесла стала. Допомагала йому, де можна. Розпиляти там, пошліфувати. Прокопович і почав їй то те, то інше показувати. Не те щоб справжнє. Бляшку обточити, ручки до виделок-ножів зробити, та й інше, що в ходу було. Дрібна, звичайно, справа, копійчана, а все підмога на випадок.

Прокопович недовго зажився. Тут брати-сестри вже примушувати Катю почали:

— Тепер ти змушена заміж виходити. Як ти сама житимеш?

Катя їх обрізала:

— Не ваш клопіт. Ніякого мені вашого жениха не треба. Прийде Данилко. Вивчиться в місті і прийде.

Брати-сестри руками на неї махають:

— Чи ти сповна розуму, Катерино? Отаке й казати гріх. Давно померла людина, а вона її чекає! Диви, ще марити почнеш.

— Не боюсь,— відповідає,— цього.

Тоді родичі питають:

— А з чого ж ти житимеш?

— Про це,— відповідає,— теж не турбуйтесь. Продержусь сама.

Брати-сестри так зрозуміли, що від Прокоповича грошенята лишились, і знову за своє:

— От і вийшла дурна! Коли гроші є, чоловік безпремінно в хаті потрібен. Чого доброго — поласиться хтось на гроші. Скрутять тобі голову, як курчаті. Тільки й світу бачила.

— Скільки,— відповідає,— на мою долю покладено, стільки й побачу.

Брати-сестри довго ще гомоніли. Хто кричить, хто вмовляє, хто плаче, а Катя товче своєї:

— Продержусь сама. Ніякого вашого жениха не треба. Давно в мене є.

Розсердились, звичайно, родичі:

— В разі чого, до нас і на очі не з'являйся!

— Спасибі,— відповідає,— братики милі, сестриці ласкаві! Пам'ятатиму. Самі не забудьте — мимо проходьте!

Сміється, значить. Ну, рідня й дверима грюкнула.

Лишилася Катя сама-самісінька. Поплакала, звичайно, спочатку, потім і каже:

— Брешеш! Не піддамся!

Втерла сльози і по хазяйству почала поратись. Мити та шкребти — чистоту наводити. Упоралася — і одразу до верстата сіла. Тут теж свій порядок наводити стала. Що їй не потрібне, те далі, а що їй повсякчас треба,

1 ... 17 18 19 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малахітова шкатулка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Малахітова шкатулка"