Читати книгу - "Старі-старі казки"

– Ось, мій законий чоловік (Михайло там, чи Андрій, яка, власне, різниця), прошу любити і жалувати.

Звичайно, розігрався б грандіозний сандал. То й що? Діло було уже зроблене, хай репетують, хоч вкакаються.

Та не так легко виявилося знайти в цьому світі чоловіка, який би припав до душі. Втім, Принцеса на горошині і не сподівалась на легкий шлях. Вона була жіночкою моложавою і привабливою, кавалерів, чого гріхати, вистачало, один навіть по закордонам повозив. Але такого, з ким би хотілось піти до ЗАГСу і розписатися, не траплялося. Та і не поспішали ті кавалери до ЗАГСу. А коханець, він і є коханець, що з нього взяти? Ні відповідальності тобі, ні допомоги, так, одні розваги та іграшки.

Короче кажучи, послала Принцеса всіх кавалерів куди подалі і вирішила далі сама вік вікувати – що зробиш, раз така карма випала. Але людина, особливо жінка, все одно живе надією. Як без надіїї? Без неї зовсім в світі тьмяно.

Тож Принцеса на горошині придбала собі дорогий айфон з Інтернетом і вряди годи почала заходити на сайти знайомств. Аж тут почав писати їй один Принц з далекої Азіїї. «Я, – розповідав він, – син бухарськго еміра».

– Хвастається —, ділилась Принцеса своїми думками з дочками, які вже підросли, – або ж має на увазі, щ бухає так… по емірські.

– Мамо, – сміялись доньки, – мусульмани не вживають.

– Розкажіть мені,– махала руками Принцеса, – нема таких, що не вживають.

Але знічев'я вона почала відповідати цьому «бухарському еміру». Туди-сюди, розговорились по Фейсбуку, наче нічого здався він Принцесі.

Принца, до речі звали Еркін, що в перекладі означає «вільний»…

… Коли ж одного разу до Принцеси зателефонували.

– Алло, – сказала вона, ще не підозрюючи сам в цю секунду вирішується її доля.

– Це Еркін, – відповіли на тому кінці проводу (чи що там у мобільників), на чистій українскій мові. Як пізніш вияснилось, Еркін був ніяким не сином бухарського еміра і ніяким не Принцем, і мама його була – українкою, а тато – звичайним узбеком, – ось, нарешті наважився тобі подзвонити.

Почувши цей голос Принцеса зрозміла, що пропала навіки. Вона й не думала, і не гадала, що у її віці, після всього пережитого можна отак, в одну секунду закохатись в голос, навіть толком не бачивши людини.

– Приїжджай… – раптом, сама не тямлячи, що каже, промовила Принцеса і тут же злякалась: а ну, як подумає, що вона якась нахаба, або ще гірше – жінка нетяжкої поведінки.

А Принц, (чи точніше не Принц, але яка вже різниця), почувши її голосс раптом зрозумів, що ця жінка – його, і він вирве ноги всякому, хто насмілиться до неї наблизитися.

– Приїду, – сказав Еркін.

Наступного дня він пішов до ломбарду і здав єдину цінну річ, яка на той час в нього була – крутий і наворочений ноутбук. Він ні каплі не сумівався в правильності цього рішення, оскільки знав, що на ноутбук, машину, хату він заробить, а от такої жінки може і не знайти…

…Принцеса чекала в Борисполі на літак, яким мав прилетіти Еркін і проклинала туфлі на високих підборах. Від хвилювання ніяк не могла зрозуміти, на яку смугу сідатиме літак, тому бігала однієї до іншої.

«А якшо він мені не сподобається, – в лихоманці думала Прицеса, – той що, як голос гарний? Подумаєш – голос? А я вже й квартиру зняла, не поведу ж я його до дівчат… Ой, трясця його матері, тоді переночуємо та й розійдемся, не маленькі!».

Принцеса ще довго в гарячці бігала від смуги до смуги, аж тут відчула на своєму плечі чиюсь теплу, велику долоню. Вона здивовано оглянулась.

– Привіт, – сказав Еркін так, ніби вони знали одне одного сто років, – тримай документи, а я багаж піду заберу.

Принцеса, як зачарована, взяла документи і все дивилась на Еркіна, чия висока постать виднілась аж ген здалеку.

Він повернувся через деілька хвилин і, обійнявши Принцесу за плечі, повів до таксі…

Про те, як склалося їх подальше життя – вже інша казка…

До чого ця довга й простецька житейська історія, може спитаєте ви? А до того, що коли жінка щиро чекає, то дочекається – через місяці, роки, десятиліття. На все Божа воля, а від нас – терпіння. Коли ж чоловіку потрібна жінка, він переверне небо й землю, продасть нирку, ноутбука чи чорту душу, але буде поряд. Все інше – лиш красиві відмовки. Якось так.

Жила-була собі одна Принцеса. Очі вона мала кольору бірюзи, волосся мідно-руде, шкіру молочно-білу, фігуру струнку і всього то 25 літ, відповідно до паспортних даних. Коротше кажучи, зовні – персонаж із класичного жіночого любовного роману. За двома виключеннями: характер мала Принцеса – не цукор, і була розумна, як Люшер – це такий всесвітньо знаний психолог. Тест він придумав на основі кольорів. Під яким коксом він йому прийшов в голову – невідомо, але обдурити цей тест неможливо, як не намагайся – доведено історією.

Мужики купувались на янгольську зовнішність Принцеси (звал її, до речі, Юлією) і сватів засилали пачками. Але заміж Принцесі поки що не хотілося, бо її цікавила наукова діяльність – вона й сама хотіла стати другим Люшером. От прийде, бувало, якийсь там заморський Принц з пропозицією руки і серця, свиту з собою притягне, (одному іти свататися страшно, ну і щоб рівень показати), а Принцеса йому декілька пляшок коньяку на стіл геп:

– Пий, – каже, – чого витріщився? Мені потрібно визначити реакцію твого організму і нервової системи, коли вони пребувають під дією алкоголю. Може ти, як вип'єш, на повного придурка перетворюєшся. Навіщо мені в королівстві таке щастя? І без цього клопот вистачає.

І примушувала Прицеса бідного претендента хлистать коньяк мало не літрами (сама вона, при зовнішній тедітності була особою фізично і психологічно тренованою, тож могла пить, не п'яніючи, відрами). Звичайно, після такої екзекуції бідний жених проявляв себе не кращим чином – або ж буянив, або ж блював, і отримував відставку.

Бувало, Принцеса, випробовувала претендентів інакше: підсовувала їм гарненьких фрейлін. Мовляв, як втримається і не піддасться спокусі –