Читати книгу - "Старі-старі казки"

А Принцесі, що? Не виконав умови – на фіг з пляжу!

Коротше кажучи, на стороній погляд стервом принцеса Юлька була іще тим. Хоча насправді ніякою стервою вона не була. Юльці просто хотілося, щоб її зилишили в спокої і дали можливість займатися улюбленою справою – психологією.

Мало по помалу вісі навколишні Принци і просто знатні лорди та сеньйори зрозуміли, що з Принцесою каші не звариш і відчепились. Хтось із них вряди годи приїздив до неї в палац, аби просто помилуватися на Юльку – все таки красунею вона була просто неймовірною. Але мужчини влаштовані так, що на їм мало дивитись на красу – гарну жінку потрібно пощупать, пом'ять, обійнять ну і все інше. А цього Юлька сказала – зась.

До речі, Принцеса зовсім не була незайманкою і в неї час від часу заводились коханці. Але! Це були ретельно відібрані особини чоловічої статі, які не могли завдати шкоди тій психологічній рівновазі, яку Юлька вибудувала своїх мізках. І взагалі, Принцеса над ними проводила всілякі психологічні експерименти. І нічого їй за це не було – Принцеса все таки, хто ж її посадить чи якось інакше покарає? Зате в університеті вона вчилась на одні лиш п'ятірки. І не по блату їй оцінки ставили – заслуговувала.

Отже, Юлька лишилась одиначкою та й займалася собі наукою, благо, батьки ше були при здоров'ї, то було кому з королівством управлятись.

Довго чи ні так продовжувалось, аж ось Юльці вже 35 стукнуло. Батьки репетують:

– Не хоч заміж, так дитя роди, роки ж йдуть! – а Принцеса ні в яку.

І от на 36 році життя сталася з нею біда – закохалася. Та так, шо дах зірвало чисто.

Зайшов одного дня до них в палац якийсь заброда. Предствився лицарем без страха і упрьока, який через війну втратив королівство, і взагалі весь спадок.

Юлька уважно на нього подивилася і подумала:

«Брешеш, красунчику, королівство ти своє або пропив-прогуляв, або на баб спустив. У тебе на лобі все написано».

І тоді Юлька на свою голову вирішила взять заброду в чергові коханці: він був гарним, зеленооким міцним парнєм. А що без статків, так може й краще: менше буде випєндрюватися і строїти з себе велике цабе.

Тієї ж ночі Юлька запросила зайду, якого, згідко предоставленх документів, звали Сашком, до себе в апартаменти для серйозної розмови.

Ох і поговорив він з нею! Якимось дивнм чином заброді Сашку вдалося зірвати з Юльки всі правила, заборони і ретельно сплановані системи психологічного самозахисту, якими вона заковувала свою душу багато років поспіль. Варто було Юльці притулится до його теплої шкіри, що пахла солоним морем, терпкими хризантемами і свіжим бризом, відчути на своїй спині там, трохи нижче лопаток, його дотик – і вона поплила, поплила, поплла… Сама не знаючи куди і навіщо…

Отямилася Юлька тільки під ранок. Тіло солодко і млосно нило від Сашкових рук і вуст. Юлька простягла руку, щоб переконатися, що він тут і їй не привиділась ця неймовірна і пристрасна ніч. Але Сашка поряд не виявилося, тільки на ліжку було видно вмятину, яку залишило його сильне і вправне тіло. Юльці стало чомусь страшно- а раптом вона його більше ніколи не побачить.

І погребла горда Принцеса шукати заброду Сашка. Знайшла аж на третій день. В нічному клубі, п'янючого в димину і в оточенні напіоголених дівок. Юлька, доки Сашко її не примітив, спостерігала за ним, його мімікою, жестами, поведінкою і дійшла висновку, що його ніколи не виправиш – буде до кінця життя бабієм і гультіпакою. Все таки Принцеса була дипломованим і дуже досвідченим психологом – знала, що не помиляється.

– Да к чортовій бабушці! – вирішила вона, – на якого дідька мені здалося оце чудо в штанях? К єдрьоной фєнє з королівства його!

Але коли тієї ночі Сашко, п'яний, весь в чужих запахах, ввалився до Юльки в спальню, вигнати вона його не змогла. І знову сталося це диво: його тепло, неймовірно затишні долоні…

І знову під ранок у ліжку його не виявилось, але Юлька вже знала, де заброду шукати. Та не пішла по нього. А толку? Вона швидко зрозуміла, що Сашко належить до тієї породи, котрих, чим більше за шию душиш, тим більше вони опираються. Не можуть жити у зашморгу. Тому Юлька вирішила забути його сама. Вона покликала кузенів і веліла витурити заброду з королівста. Та не тут то було! Сашко зібрав свою банду таких же лицарів без стаха і упрьока (де тільки їх і взялося стільки!) і сказав, що Юлька йому потрібна, як повітря, хоча він гад, паскуда і її не заслуговоє, тож нікуди він з королівста не піде. І така війна тут мало не розв'язалась, що Юлька сама вирішила змататися із рідного королівства, щоб не піддавати його розоренню.

Вона бачила: нема у них із Сашком майбутнього. Як би не боліло у неї за Сашка серце і душа, він не зміниться, а вона ніколи не зможе бути номером два, три й так далі. Тому що Юлька по своїй натурі була леді намбер ван…

Тому під покровом ночі, вся в сльозах і соплях, вона покинула рідну домівку, щоб більше ніколи до неї не повертатися…

Втекла Юлька, оселилася інкогніто десь аж у Закарпатті. І що? Жила ніби то, але наче й не жила. Кожної години заглядала чи світиться в чаті Фейсбука зелена крапочка напроти заповітного імені – значить, живий-здоровий заброда Сашко. Подумки розмовляла з ним, ділилась думками і планами, закриваючи очі намагалася відчути тепло його рук там, трохи нижче лопаток і терпкий, хризантемовй запах шкіри…

До чого ця казка, може спитаєте ви? А до того, що в цьому світі неможливо втекти від двох речей: самого себе і любові…

Одного разу в далекому-далекому тридесятому королівстві сталося велике свято – відзначали чергове 45-ти річчя королеви. Насправді їй було набагато більше років. Але самі розумієте: жінці, яка все життя проходила у визнаних красунях, кожен рік, що наступає після сакральної дати 30 – як ніж в спину, як серпом по горлу. Хоч