Читати книгу - "Вдова узурпатора"

ті ж знаки, та ж печатка Місяця. Пам’ятаю, я запитала, чому церемонія проводиться не в храмі, а в Залі жертв, і ти відповів, що тим самим ми платимо данину поваги слугам Місяця й особливо Сплячому, котрий зараз зв’язаний з Диском. Тоді я ще не знала, про який зв’язок йдеться! Після зникнення Диска жерці розбудили Сплячого й пустили його слідами Емі, як собаку-шукача, вони сторгувалися з Дано Ітом і пообіцяли Диск йому. Вони налякали Емі, і нелюдь кинувся шукати захисту спочатку в нас, а потім у Філіпа, який був твоїм помічником. Щось подібне й припускав верховний жрець: Емі прекрасно знав, куди ти направив Філіпа. Якби ми не поїхали в Амадан, Емі, швидше за все, залишив би нас і вирушив би на пошуки Філіпа самостійно…

Якби я могла припустити тоді, у Залі жертв, коли Клюс із захватом показував мені ледве помітну темну смужку біля коренів волосся (знак Посвяти), що ця смужка обіцяє йому смерть!..

Коли Сплячий накинувся на Афараса, він тримав на руках Клюса й Емі, і я не визнала слугу Місяця. Я ніколи в житті його не бачила! Але таємничий вибух занадто вже був схожий на дію магічних сил, а зникнення тіла з моргу лише зміцнило мої підозри. Емі вирушив до Філіпа, і від негайного візиту Сплячого твого помічника того разу вберегла чергова «смерть» слуги Місяця. Сплячий поглинув Діма й почав перебудовувати його тіло, але закінчити не встиг. Поява Емі поблизу лікарні спровокувала Діма на стрибок з вікна, інакше ми мали б двох Сплячих замість одного. Дім загинув, а Сплячий продовжував іти по сліду Емі. На щастя, увесь час на півкроку за нами. Боюся, після втечі з моргу він досконально повторив усі стрибки й піруети Емі, пророблені в Амадані, потоптався перед дверима Філіпа й вирушив до лікарні, де його друге я (Дім) зафіксувало появу Емі. Емі… Емі… він знову…

Я з розгону наткнулася на черевик Клюса, і думки мої повернулися до дійсності. Кущі закінчилися, перед нами на обидва боки простиралася широка, посипана піском алея. «Тарпан» стояв на протилежній від нас стороні, поблискуючи хромованими деталями.

Плейте уважно оглянув місцевість. Найближчий Захисник Віри знаходився біля передніх коліс «бджілки». Це була низенька смаглява людина з пишною шевелюрою кучерявого волосся. На подолі білої сутани чітко виділялися жирні плями мазуту. У руках Захисник Віри тримав бензинову каністру, кришку якої він і намагався закрутити. Проскочити непоміченими було зовсім неможливо. При найменшій тривозі почнеться стрілянина.

— Зараз дуже б придалися ваші чаклунські штучки, — пошепки сказав Плейте.

Клюс розстебнув куртку.

— Он твій ворог, — сказав він нелюдю. — Дай-но йому жару.

Емі сердито фиркнув. Великі вуха його притулилися до голови, вуса почали стовбурчитися.

— Сміливіше! Ти тільки відволікай його!

Емі явно боявся, страх світився в зелених очах, тремтів у кожній волосинці, що стала сторчма, хльостав з боків разом із хвостом. Мені раптом стало жаль зацькованого бідолаху, він так сподівався знайти захист у нас…

Каністра вирвалася з рук Захисника, кришка злетіла, і бензин з голосним булькотом полився на пісок. Захисник люто чортихнувся, але відразу осікся і з тривогою подивився на товаришів. Богохульних слів начебто ніхто не чув і, заспокоєний, він підняв перекинуту каністру, поставив поруч із колесом, а сам поліз під машину за кришкою.

Ми прожогом перебігли алею, вскочили в «тарпан», Плейте вставив ключ запалювання й натиснув стартер. Мотори «тарпана» й «бджілки» заревіли одночасно. «Тарпан» здав назад, «бджілка» повторила його маневр, але відразу повернула й стала поперек алеї. Захисник Віри встиг вивернутися буквально з-під коліс, із прокльонами відскочивши вбік, і тут його щелепа буквально відвисла: у кабіні «бджілки» не було нікого. Перш ніж він встиг повністю усвідомити незвичайність того, що відбувається, під днищем «бджілки» вибухнула каністра з бензином, далеко розкидаючи іскри. Машина спалахнула.

Ми розвернулися майже на місці. Від будинку гримнув перший постріл. «Всі вниз!» — крикнув Плейте й дав повний газ. Ми із Клюсом прошмигнули під сидіння, Афарас тільки пригнувся. Клюс ласкаво погладив Емі: «Розумниця, кицю!» Усе ще тремтячи, Емі подивився на мене й зробив очі бурштиновими.

Плейте гнав на совість. Мотор натужно ревів, зрідка міняючи тональність на підйомах і спусках. Ми пригальмували тільки раз, коли спереду трапився затор, але Плейте включив поліцейську сирену, і ми швиденько вибралися.

Нам із Клюсом знизу були видні лише дахи будинків, а коли замість них замиготіли дерева, стало ясно, що виїжджаємо на окраїну. Нарешті шини шурхнули по гравію, автомобіль проїхав ще кілька метрів і зупинився.

— Вилазьте! — тон Плейте був досить різкий, але я давно відвикла від церемоній. — У п’ятдесяти метрах від дороги будинок Машрі. Скажете, що я послав.

Афарас ледь встиг зачинити дверцята, і Плейте газонув так, що з-під коліс полетів гравій. Ми залишилися стояти на пустельній дорозі, оточені підступаючим до самого узбіччя ялинником.

Будинок Машрі виявився маленькою, складеною з колод хатиною із черепичною покрівлею й різьбленим наличником над єдиним вікном. Хазяїн — згорблений старий у брудних парусинових штанях і не менш брудному піджаку, одягненому прямо на голе тіло, — відкрив нам, тільки-но почувши ім’я Плейте.

Братик кинувся до постелі так моторно, що я не встигла його зупинити. Суворий погляд старого трохи пом’якшав, коли він побачив, як мертвим сном заснув Клюс, на білий світ витяглися старезні розкладачки, але мені було вже геть байдуже, куди лягти. У мене від слабості тремтіли руки, а під ногами підлога гойдалася так, що я раз у раз хапалася за Афараса. Добравшись до дерев’яної з парусиновим лежаком розкладачки, я повалилася на неї й відразу ж заснула.

11

Не знаю, скільки часу ми спали, але після нічних пригод і