Читати книгу - "Вдова узурпатора"

— Знайшов час жартувати! — обурилася я.

Емі голосно ляснув крилами, видав останній моторошний крик і розтанув у повітрі.

Переляканого хазяїна, що забився в куток, заспокоїти я не встигла: двері хатини ривком відчинилися, і в кімнату вштовхнули Афараса. Його вели двоє здорованів у білих сутанах. Машрі кинувся було до вікна, але дуло автомата змусило його завмерти на місці. Автомат у руках священика — що може бути безглуздішим? Але він був. Наступним через поріг переступив водій «газелі». Чорні кола під очима й забинтована рука говорили про те, що життя в амаданській в’язниці не було солодким. Я пошукала очима Філіпа, але не знайшла його.

Священик голосно забубнів слова молитви. Безбарвні оченята під тонкими бровами оббігли наші застиглі фігури (Клюс теж встиг сісти на ліжку) і зупинилися на мені.

— Відьма, — свистячим шепотом вимовив він.

Пальці кольнула тупа голка, але відразу зникла. Від священика віяло чимось важким, і я через силу сповзла з розкладачки, щоб зайняти місце біля Клюса. Брат дихав уривчасто, на чолі виступили краплі поту.

— Клюссіді Діано Лу, — повільно вимовив священик. — Малолітній король Анемора і його сестра, принцеса Еста.

— Естареді! — тонким голосом крикнув Клюс. — Для вас вона — Її високість Естареді!

Я пригорнула його до себе: він тремтів всім тілом.

— Її високість Естареді, — передражнив Захисник віри, — звичайна відьма, що ступила на багатостраждальну землю Амадана й не побажала зилишити її вчасно.

— Ви не смієте! — Клюс був не в собі. — Вона не відьма. У неї просто дещо виходить… ненавмисно…

— Так-так, — губи священика спотворилися в презирливій усмішці. — Я чув. Ненавмисно вселяє духів у посуд, ненавмисно розжарює залізо. А ви, ваша величносте, ненавмисно є сином Знедоленої…

Мати Клюса була із племені Знедолених?! Таємниче плем’я кочівників, що зберігає древні знаки?! Ти мені щось розповідав про них, Ламасе, але мій брат?..

— Відьма й поріддя мерзенних язичників — гідна парочка. Доведеться вам померти, добродії королівські нащадки. Їй трохи раніше, вам, сір, трохи пізніше. Їй від наших рук, вам — від рук слуг Пітьми. Вас же обрали Священною Жертвою, ваша величносте?

— Я не вмру! — у голосі Клюса задзвеніли сльози. — Ви не смієте так говорити. І вона не вмре!..

— Але ж ви добровільно обрали смерть? Це так шляхетно: спокутувати собою гріхи підданих! На це зважиться не кожен монарх, — священик підкотив очі під лоба й голосно зацмокав губами, зображуючи захват.

Лють стисла мені горло.

— Не блазнюйте! Дитина не може добровільно обрати смерть! Це лише підла політична гра. Малу підсунув йому цей документ і пообіцяв іграшку за підпис.

Священик знову перевів погляд на мене:

— Але мені відомо й дещо інше. Мені відомо, чому принцеса Еста раптом вирішила не залишати Амадан! Це так шляхетно з її боку: вирушити на пошуки Місячного Диска, щоб королівська влада не вислизнула з рук родини Діано Лу. За законами Анемора ніхто не має права на престол без посвяти за допомогою Місячного Диска. Отже, помре брат, запанує сестра…

— Зате вона помститься за мене, — раптом зовсім спокійно сказав Клюс. — Я був маленьким і дурним і не вмів правити країною…

Що вони зробили з моїм безтурботним братиком?! Коли він усвідомив свою приреченість, адже ми всі старанно брехали йому, сподіваючись, що справжній зміст злощасного документа залишиться для нього невідомим?! Адже він дійсно був занадто малим, коли Малу зговорився з Дано Ітом і порадив обрати Священною Жертвою короля! Чи не тоді він попросив тебе навчити його стріляти? Ми розповідали байки про змовників, лаяли Дано Іта, а ти тим часом робив можливе й неможливе, щоб відсунути свято Місяця. І тобі це вдавалося цілі два роки…

Молоде, але вже зморшкувате лице. Я зібрала всю свою лють і жбурнула в це обличчя. Каскад іскор розсипався в лічених сантиметрах від очей священика, і відразу неймовірна вага лягла на мої плечі. Захисник щирої віри був майстерним чаклуном. Мене буквально пригнуло до підлоги, а Клюс опустився на ліжко, бо сидіти вже не міг. Глухо застогнав Машрі, тіло його звела якась дивна судома, і він повалився на підлогу. З рота старого струмками поповзла кривава піна. На руках конвоїрів завис Афарас, і очі янвайця були сповнені муки…

— Хлопчисько — мій! — пролунав голос водія «газелі», і його червона пика спотворилася злістю. — Не здумай його вбити. Ти мені обіцяв. Дано добре заплатить тобі за його життя!

Дано сам уб’є Клюса або зробить це за допомогою найманців. Клюс однак помре на святі Місяця, але той, хто вкоротить йому життя, знайде особисте заступництво Пітьми.

— З мене вистачить відьми, — недбало кивнув священик.

Афарас слабко тріпнувся, але Захисники віри без особливого зусилля здолали його й змусили стояти сумирно. О Ламасе, ну чому ти вмер, не навчивши мене боротися?!

Червонопикий ступив до нас. Клюс сіпнувся, щосили намагаючись звільнитися. Його худеньке тіло тріпотіло під гнітом чужої волі, м’язи напружувалися, в очах спалахнула розпачлива рішучість. Якби я могла йому допомогти!..

Шибка розлетілася вщент. У кімнату ввалилася чорна грудка, розгорнулася й стала скорченим маленьким чоловічком у чорному оксамитовому