Читати книгу - "Зірки Егера"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він прив'язав шабельку хлопчикові до пояса і поцілував маленького витязя в чоло.
Хлопчик схвильовано прийняв цю нагороду. Він навіть зблід трохи. Можливо, в його душу війнув на мить вітер майбутніх часів; він відчував, що тепер бути йому нерозлучним із шаблею.
Добо залишив бранцям усе, що не могло знадобитись його солдатам. Кожен дістав підводу, коня, зброю. Ні до чого були витязям худоребрі селянські шкапи, запряжені у вози.
Циган радісно стрибав довкола коня і воза, які дісталися йому. Затим побіг туди, де лежала зброя. Він вважав скарбом ту поржавілу, поганеньку зброю, якою солдати знехтували. Підперезавшись хустиною, наче турок, циган поначіпляв на себе масу всіляких кинджалів і ножів і став схожий на колючого їжака.
Поряд валявся благенький турецький щит, сплетений з морського очерету. Циган і його прив'язав собі до руки. До босих ніг прикріпив дві великі іржаві остроги, а на голову надів шолом. Затим підхопив із землі довгого списа і, ступаючи обережно, наче по сирих яйцях, урочистою ходою підійшов до Юмурджака:
— Ну, Помрижабо,— звернувся він до турка, розмахуючи списом перед його носом.— Як тобі ведеться, бібас[15] турку?
Всі навколо за боки вхопилися від сміху, але Добо крикнув циганові:
— Гей ти, не дуже там хвалися! Ти з яких країв?
Циган раптом запобігливо вклонився.
— Цілую ручки-ноги, я звідусіль, де тільки чутно музику.
— А рушниці лагодити вмієш?
— Аякже, ваша милість, пане витязю. Найпоганішу рушницю так направлю, що стане як новенька.
— Тоді ось що: заглянь цими днями в Сігетвар, до маєтку Балінта Терека. Там тобі робота знайдеться.
Худорлява циганка просила Добо, щоб він дозволив їй погадати.
Добо подав їй свою руку.
Циганка підняла голову і, звернувши до неба очі, заговорила тремтячими губами:
— Бачу червоних і чорних птахів... Летять вони один за одним... Десять... п'ятнадцять... сімнадцять... вісімнадцять...
— То мої літа,— усміхнувся Добо.
— З вісімнадцятим птахом летить діва-ангел. Спуститься до тебе. Лишиться з тобою. Кладе тобі хустину на чоло. Звати її Шара.
— Виходить, мою майбутню дружину зватимуть Шара. Ну, гарний я буду старий парубок, поки знайду собі оту Шару!
— Дев'ятнадцятий птах червоний. Він принесе з собою темну грозову хмару. На землі бачу три високі стовпи.
— Буда? Темешвар? Фейєрвар? — запитує Добо замислено.
— Четвертий стовп теж охоплений полум'ям, але ти підтримаєш його, хоча по руках твоїх і по голові зливою ллється вогонь.
— Це на добро.
— Затим бачу знову червоних і чорних птахів, що летять одні за одним. Та ось настає темрява... Я вже не бачу більше нічого... Чую брязкіт ланцюгів... Твоє зітхання...
Циганка затремтіла і відпустила руку Добо.
— Значить, я помру у в'язниці? — промовив Добо і аж здригнувся від цієї думки.
— То все дурниці! — мовив піп.— Безглузді вигадки!
Циганка тим часом взяла руку Гергея. Знову втупила очі в небо.
— З тобою все життя літатиме голубка... Біла голубка з рожевими крилами. Але тебе огортає вогонь, ти весь у вогні. І з рук твоїх виходять вогненні кола... А голубка потім зостається сама і шукає тебе все життя...
Циганка замовкла на хвилину. Обличчя її перекосилося від жаху. Вона відпустила руку хлопчика і, підіймаючи руки, пробурмотіла:
— В небо злітають дві зірки: одна з темниці, друга з берега моря... Вони сяятимуть вічно...
І від страху затулила очі долонями.
— Дурниці! — махнув рукою Добо.— Облийте водою цю жінку!
— А що нам робити з цим грабіжником, убивцею, розбійником? — крикнув циган, показуючи рукою на турка.
— Повісьте його! — відповів Добо.
І, посадивши Гергея в сідло, скочив на коня.
11— Ну, собако турку,— гаркнув Гашпар Кочиш,— тепер тобі кінець!
— Смерть йому! — закричали й колишні бранці.
— Здохнеш!— завив циган, нестямно водячи очима.
— Це ти мені калічив ноги залізом! — кричав гнівно Гашпар.
— Це ти вбив мого батька! — завищала якась жінка.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірки Егера», після закриття браузера.