Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Чарівна діброва 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівна діброва"

280
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівна діброва" автора Софія Парфанович. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 63
Перейти на сторінку:
Американці кажуть: «брендню». Є навіть опалювання: маленька пічка на середині будинку, і з неї рури розповсюджують гаряче повітря. Так що це одинокий дім, куди люди можуть приїхати взимку.

У власників дому лише один син. Ще десь у школах чи що. Це майже єдиний випадок, що батьки не будують для дітей, а для себе. І правильно.

На сусідній ділянці сивіюча пані сапкою поле в городчику. Там квіти. Колись вона дала мені кущик рути, і я посадила його, як звичайно, на чужому городі та й нагадувала: «Посадила руту-м’яту»… Або: «Зелена рута — жовтий цвіт» — така стара пісенька, що її співали незаміжні, постарілі дівчата там, у Старому Краю. Голoc був, звичайно, безбарвний і свідчив, що його власниця вже втратила надію, що розпустить косу по плечі, як співається в пісні, а вже й мови немає, щоб котрийсь заплакав за нею. Покидаючи шпиталь серед Диких Піль, я так і залишила руту-м’яту, щоб стелилась попід хату (бачите, навіть вірш у мене вийшов!..).

Та повернімось до сивіючої пані. На її обличчі журба чи зневіра. Мабуть, турбується сином. Але, на мій погляд, робить вона неправильно. Бо, кінець-кінцем, він знайде собі шлях у житті, навіть якщо стане актором, до чого має талант. Адже є й були великі актори, які добули більше слави, ніж учені чи винахідники. В Америці ж Галівуд…

А будувати не збираються — нема для кого.

Та не думаймо про сумні дії батьків і дітей! Було передбачення, що на Новій Землі виринуть і в цій ділянці нові клопоти й ускладнення для обох сторін: для батьків і для дітей. Може, з часом діти привикнуть до «американізму» та знову повернуться обличчям до науки та добування знання й звання, як це ми робили вдома. Може й батьки перестануть вимагати від дітей, щоб ішли їхніми слідами… Щождо Лесі, нашої сивіючої пані, то вона знайшла й тут на своїй ділянці щось дуже миле. Воно прояснює її обличчя та приносить їй радість. Воно воскрешує у неї почування материнства й потребу захищати й піклуватися. Пожурившись своїми справами, вона веде вас до дерева — у неї в господарстві їх два — стає на коліна й відгортає листя, змішане з сірою шерстю. І що показується? Під покриттям цієї мішанини нірка, а в ній прегарні молодесенькі зайченята! Притулились одне до одного, голівки кругленькі з клапатими вушками й чудовими карими сіяючими оченятками. Зайченятка вже в буреньких кожушках з темними смугами. Вони чудові, оці діточки мами-зайчихи. Але де ж вона поділася?

— Чистила я бур’ян і наблизилася до дерева, — розказує пані Леся. — Мене зацікавила така велика кількість шерсти в одному місці, і я відгорнула її. І що ж бачу? Мама-зайчиха годує малечу. А вони голенькі й сліпенькі. Я не вірила, що ці червячки житимуть. Швиденько закрила нірку та й пішла собі геть. Можете собі уявити, що до десяти днів малеча виросла он як і покрилася м’якеньким, гарнесеньким кожушком, із такими чистими, сіяючими оченятками.

— Мама вдень не сидить при них, мабуть, рано-вранці вона покидає їх і десь скривається в лісі чи пасеться або спить. Але як тільки смеркне, вона виходить на узлісся і чекає, щоб ми пішли собі геть і взагалі щоб люди забралися звідси. Вона тоді швиденько до хатки! Мої сусіди не раз бачили її, коли, бувало, забарилися та сумерк захопив їх у Діброві.

Скоро, мабуть, і зайченятка покинуть хатку та підуть у світ. Для них — це суміжні ліси. На жаль, усюди на них чигає безліч небезпек. Тому вони такі полохливі. Полюють на них усі звірі, що живуть у Діброві, більші птахи, а навіть і вужі. То як же їм жити?

На щастя, мама-зайчиха приводить їх на світ одних за одними і так заселює світ. Тож не пропадає плем’я зайчиків-трусиків, довговухих клапанців. Маленькими вони дуже, дуже солодкі.

* * *

Щоб краще ознайомитись зі споконвічною справою-проблемою батьків і дітей, що набрала тут у нових обставинах ще більшої ваги, зайдім ще до одного дому, хоч він трохи далі від попередніх домів і ділянок. Це власність пана Володимира, але іншого. Він, хоч галичанин, але бандурист, і обіцяє собі, що краще, ніж інші, виховає своїх дітей та зробить з них добрих українців. У нього теж троє дітей, як і в іншого Володимира, і вони майже однолітки. І як ті, вони належать до Пласту та говорять по-українському. А Ігор, як ще був маленький — йому тепер десять літ — заявив мамі, що він не ожениться з чужинкою, а тільки з дівчиною-українкою та ще й пластункою. Побачимо, що скаже він, як ще трохи підросте. А тепер Володимир Бандурист побудував хату для дітей. Вона теж біла, але нижня її частина покрита яскраво-бронзовим «сайдінґом», від чого дім виглядає статечніше. Крім Ігоря, там ще Ліда й Марта гніздяться та виховуються на справжніх українок.

З поспіху до тих дітей ми так і перестрибнули понад ділянками директорів: пана Інженера, того, що ще й досі управляє Дібровою, і другого пана, Зеня, що розказував колись про страхи-духи у Діброві. З ним трапилось щось несподіване, нове. Ні, духи його не залякали на смерть, але сталося таке, чого не сподівалися панни й удовички, що мали на нього око. «З одною ходив, з другою любився», — як у тій пісеньці. — «Любив мене, мамцю, водив мене, мамцю…» Аж тут — гульк! — і оженився. Узяв собі панночку імпортовану зі Старого Краю, бо тутешні йому не до вподоби. Кудись вона приїхала, мабуть, у гості до свояків, чи не до Філядельфії. А пан Зеньо знюхав і — хап! Гордо й бундючно став ходити по Діброві з

1 ... 17 18 19 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна діброва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівна діброва"