Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Зброєносець Кашка 📚 - Українською

Читати книгу - "Зброєносець Кашка"

178
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зброєносець Кашка" автора Владислав Крапівін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 35
Перейти на сторінку:
краще! Думала, пригощу хлопчину пирогом, а тут он що!

«Не до пирогів уже тут», — відзначив про себе Володя. Він зупинився у хвіртці, боязко дивлячись на сердиту бабусю.

— Обійдеться він без твого пирога, — сказала ненависна Надія і позіхнула.

— «Обійдеться»! Це ти обійдешся! Де я такий посуд знайду? Його й у місті тепер не відшукаєш. — Бабуся гірко схилилася над черепками. — Велика та міцна була…

— Міцна… — з презирством кинула Надія. — Чого ж вона від одного щигля луснула?

— Від щигля! — скипіла бабуся. — Голову б свою під такі щиглі підставляла. Розбила й сидить, ніби її й не обходить.

— Якщо хтось гадає, що я ридатиму через розбитий горщик, то це просто сміх, — сказала Надія.

— Горщик! — охнула бабуся.

— Ну й фрукт же ти, Надіє, — подав голос дядько Юра. — Візьму я в одну руку твою косу, а в другу цей віник…

Надія стрельнула очима в його бік і трішки напружинила ноги.

— Якщо хтось гадає, що мене можна наздогнати, то це просто сміх.

— А якщо хтось гадає, що піде сьогодні в клуб на концерт, то це просто регіт, — підсумував дядько Юра.

— Ну й нехай, — сказала Надія. — Подумаєш! Дуже мені потрібно на всіляких штукарів дивитися… Ніби я навмисне її розбила! Ну й нехай, ідіть самі в свій клуб.

«Кепські справи, — подумав Володя. — Чекати далі нікуди». Зітхнувши, він відштовхнувся од хвіртки й заговорив:

— Адже бреше вона, дядьку Юро. Цю макітру я розтрощив.

Дядько Юра увіткнув насаджену сокиру в колодку й випростався.

— А, повернувся, — сказав він. — Ну, як погуляв?

— Ні, справді я, — повторив Володя. — З рогатки ненавмисне. Я хотів у неї влучити. — Він мстиво кивнув у бік Надії. — Прицілився, а вона умудрилася на рівному місці перечепитися.

— Ач яке діло, — зацікавлено мовив дядько Юра. — А що ви не поділили?

— Та так. Дурниці…

— Все одно через неї усе, — втрутилася бабуся. — Хто ж це в хорошу людину з рогатки пулятиме?

Надія підвелася і гордо пішла в дім.

Йти ввечері у клуб вона відмовилася. Володя подумав і теж не пішов. На концерт пішли дядько Юра і мати Надії, яка повернулася з чергування на пошті.

Бабуся позичила у сусідів макітру й замішувала на кухні тісто.

Володя вийшов на ґанок, не знаючи, куди себе подіти. Надія годувала курей. Бона скоса глянула на Володю, хмикнула й сказала:

— Заступник знайшовся… Цип-цип-цип, жеріть ви, ненажери… Дуже мені потрібно, щоб за мене заступалися. Здається, я нікого не просила втручатися…

— Я не заради тебе втрутився, а заради власної совісті, — повчально сказав Володя.

— По-одумаєш! Заради совісті!

— Ти по-одумай. Корисно, — уїдливо кинув він і з занепокоєнням згадав, що розмова вдень починалася так само і закінчилася сумно. «Хай тобі грець, — вирішив Володя. — Мовчатиму».

Надія раптом розігнала курей і сказала:

— Гайда на ставок. Скупаємося.

— Мені не жарко, — сухо відповів Володя.

— Застудитися боїшся?

— Та де там у вас купатися? Трясовина навколо!

Він думав, що Надія знову розізлиться. Але вона миролюбно пояснила:

— Ти не туди ходив. Треба до греблі. Там вода прозора й піщане дно. Підеш?

— Ну, ходімо.

Вони йшли спершу мовчки, а потім почали уривчасту, але вже не сердиту розмову: «В цьому будинку у нас бібліотека». — «Хороша?» — «Та так…» — «Тихо у вас». — «Тут не місто». — «Авжеж». — «Зараз до того ж усі в клубі». — «Ти даремно не пішла». — «А ти?» — «Не хочеться». — «І мені…»

Незабаром вже забулася сварка, і Володя подумав, що Надія — дівчина непогана, тільки характер у неї не дуже.

Було близько сьомої години вечора. Сонце стояло ще високо і до дна просвічувало зелену воду. На дні тьмяно блищали піщинки. Вода сонно бурчала під греблею і, пробившись через неї тонкою цівкою, спадала у заросле русло струмка. Пахло сирим деревом і розігрітою травою. Кущі обступили ставок упритул, і в цій зеленій тиші хотілося чомусь розмовляти пошепки.

— Можна з берега заходити або з греблі стрибати, — стиха заговорила Надія. — Наші хлопці стрибають з греблі. Тільки там небезпечно: кілки стирчать.

«Чи ти ба! «Наші хлопці!» — подумав Володя. Він роздягнувся і пішов на середину греблі, чіпко намацуючи босими ступнями шорсткі колоди. Надія квапливо сказала услід:

— Мені неохота у воду лізти. Я сьогодні тричі купалася.

Володя зупинився над водою. Глибина здавалася чималенькою. Кілки, що стирчали з дна, було чудово видно. Володя присів, випростався і по дузі увійшов у воду.

На глибині він розплющив очі. У каламутно-зелених сутінках кілки чорніли, мов кістяк величезної риби. Поверхня води знизу здавалася блискучою і непрозорою. Володя пробив її головою і неквапно поплив до берега. Вибрався і застрибав на крихітному піщаному п'ятачку, щоб витрусити з вух воду. Вії були мокрі, і Надію він бачив розпливчато, ніби крізь скло, залите дощем.

Хороша вода, — сказав Володя. — Тільки трохи болотом відгонить.

— Ми звикли… Зате тут риба водиться. Наші хлопці часто рибалять… А в місті річка велика?

— Звісно. У нас же судоверф величезна.

— Подивитися б, га? — якось по-хорошому, довірливо промовила Надія.

— Хіба ти ніколи у місті не була?

— Була, звичайно. Тільки все якось мигцем. Ну, до театру, в музей сходиш, і додому час…

— Ти приїжджай, — запросив Володя і сів поряд. — У нас тепер літній трамплін збудували. Планетарій скоро відкриють. Пристань нову будують, щоб танкери з нафтою приймати. Це тобі не музей.

— Я постараюся, — пообіцяла вона. — Тільки тут у нас також місця хороші. Ось побачиш.

— А чому така назва — Білий Ключ?

— Скеля є за

1 ... 17 18 19 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброєносець Кашка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зброєносець Кашка"