Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трикутний капелюх 📚 - Українською

Читати книгу - "Трикутний капелюх"

189
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трикутний капелюх" автора Педро Антоніо де Аларкон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 66
Перейти на сторінку:
руках, і запалила світильник.

Дядько Лукас швидко глянув, що ж вона відкинула, і впізнав свій здоровенний мушкет, який стріляв кулями вагою в півфунта.

Мірошник метнув на наваррку вдячний погляд, сповнений ніжності, і сказав, беручи її за підборіддя:

— Ти в мене золото!

Сенья Фраскіта, бліда і зосереджена, мов мармурова статуя, піднесла на долоні світильник і мовила твердо:

— Читай! — Жодний порух не видав її хвилювання.

В наказі говорилося:


«Іменем його величності короля (хай береже його господь) наказую Лукасові, місцевому мірошнику, як тільки він отримає цей наказ, з’явитися перед наші очі без будь-яких відмов і зволікань; попереджую, що, оскільки мова йде про справу цілком таємну, ніхто не повинен про це знати: інакше він, мірошник, буде покараний. — Алькальд:

Хуан Лопес»


Замість підпису стояв хрестик.

— Послухай, що все це означає? — звернувся до альгвасила дядько Лукас. — Про що йдеться в цьому наказі?

— Не відаю… — відповів селянин. Йому було років з тридцять; бридке, кістляве обличчя злодія чи розбійника аж ніяк не свідчило про щирість його слів. — Гадаю, мова йде про відьом або ж фальшивомонетників… Та вас воно не стосується… Вас викликають як свідка. Щоправда, мені самому не дуже зрозуміло… Сеньйор Хуан Лопес пояснить вам докладніше.

— Ясно! Та скажи йому, що я прийду завтра вранці! — обурився мірошник.

— Аякже! Ні, сеньйоре!.. Маєте йти таки зараз, не гаючи ні хвилини. Так наказав мені сеньйор алькальд.

Запала тиша. В очах сеньї Фраскіти палахкотіли громовиці.

Дядько Лукас стояв, утупивши погляд у підлогу, ніби щось там вишукував.

— То хоч дай мені час піти на стайню, щоб осідлати ослицю! — вигукнув він нарешті, звівши голову.

— Якого чорта ослицю! — заперечив альгвасил. — Півліги і пішки можна пройти! Ніч тиха, місячна…

— Воно-то так… Але ж ноги в мене дуже розпухли…

— Тоді не гаймо часу. Я допоможу вам осідлати ослицю.

— Оце так! Боїшся, що втечу?

— Я нічого не боюся, дядьку Лукас, — холодно відповів цей байдужий чоловік. — Я представляю правосуддя.

З цими словами він опустив до ноги коротку рушницю, яку доти тримав під плащем.

— Знаєш, Тоньюело… — промовила жінка мірошника, — коли ти вже йдеш до стайні… виконувати свій обов’язок… зроби послугу, осідлай і другу ослицю.

— Нащо? — запитав мірошник.

— Для мене. Я їду з вами.

— Не можна, сеньє Фраскіто! — заперечив альгвасил. — Я маю наказ привести лише вашого чоловіка, більш нікого, й не допустити, щоб ви пішли з ним. «Головою накладаєш за це», — попередив мене сеньйор Хуан Лопес. Отож… Ходімо, дядьку Лукасе…

І він попрямував до дверей.

— Більш ніж дивно! — пробурмотів мурсієць, не рушивши з місця.

— Дуже дивно! — відповіла сенья Фраскіта.

— Здається… я вже догадуюсь… — мурмотів дядько Лукас так, щоб не почув Тоньюело.

— Хочеш, я піду до міста і розповім про все корехідорові? — прошепотіла наваррка.

— Ні! — голосно відповів дядько Лукас. — Тільки не це!

— Так чого ж ти хочеш? — спересердя вигукнула жінка.

— Глянь мені в очі… — відповів колишній солдат.

Вони мовчки подивилися одне на одного і обоє залишилися такі задоволені спокоєм, рішучістю і твердістю своїх споріднених душ, що зрештою знизали плечима і засміялися.

Тоді дядько Лукас запалив другий світильник і попрямував до стайні, мимохідь шпигонувши Тоньюело:

— Гей, чоловіче! Допоможи… Як вже ти такий люб’язний!

Тюньюело, мугикаючи собі під ніс якусь пісеньку, пішов за ним.

Через кілька хвилин дядько Лукас уже виїздив з млина верхи на гарній ослиці у супроводі альгвасила.

Прощання з жінкою було коротке.

— Замкнися добре… — сказав дядько Лукас.

— Закутайся, бо холодно… — сказала сенья Фраскіта, замикаючи ворота на ключ, засув та ланцюжок.

Не було ні прощальних слів, ні поцілунків, ні обіймів, ні поглядів.

Та й нащо?

XVI
Лиховісний птах

Рушимо й ми за дядьком Лукасом.

Майже чверть ліги проминули вони мовчки — мірошник верхи на ослиці, яку альгвасил підганяв ззаду своїм жезлом, символом влади, — коли раптом побачили, що над косогором прямо на них насувається тінь величезного птаха. Тінь так різко вимальовувалася на тлі неба, осяяного місяцем, що мірошник здивовано вигукнув:

— Тоньюело, це ж Гардунья на своїх тоненьких, мов дротики, ногах і в трикутному капелюсі!

Та перше ніж Тоньюело встиг відповісти, тінь, яка, без сумніву, прагнула уникнути цієї зустрічі, звернула з дороги і помчала навпрошки через поле так прудко, наче справжній тхір.

— Нікого не бачу… — озвався нарешті Тоньюело якомога щиріше.

— Я теж, — відповів дядько Лукас, включаючись у гру.

І підозра, яка запала йому в серце ще на млині, цілком заполонила його ревниву душу.

«Цією подорожжю, — міркував він про себе, — я завдячую хитрощам закоханого корехідора. Його освідчення, котре я підслухав сьогодні, сидячи на альтанці, показує, що підтоптаному мадрідцю увірвався терпець. Можна бути певним: цієї ночі він ще раз навідається до млина, тому й викурив мене звідти… Та дарма! Фраскіта — то є Фраскіта, вона не відчинить дверей, хоча б і хату підпалили!.. Та що там: якщо навіть вона і відчинить, якщо навіть корехідор

1 ... 17 18 19 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трикутний капелюх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трикутний капелюх"