Читати книгу - "Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Місіс Грант кипіла від обурення: вся її натура економки збунтувалася проти такої великодушності до непокірної прислуги.
— Вони не заслуговують на це, міс, нехай собі йдуть без платні. Ніколи в житті я ще не бачила, щоб до слуг ставилися так гарно, їм тут було, як у короля при дворі. А тільки-но якась біда — відразу тікати! Це просто жахіття, ось що це!
Міс Трелоні лагідно заспокоїла її, й місіс Грант пішла. Невдовзі вона повернулася, аби запитати, чи не бажає хазяйка, щоб вона найняла нових слуг чи принаймні спробувала це зробити.
— Ви ж знаєте, мем, — провадила вона, — коли страх поселився в кімнатах слуг, то позбутися його практично неможливо. Слуги прийдуть, але підуть вони так само швидко — втримати їх неможливо. Вони просто не залишаться, якщо ж примусимо їх відпрацювати місяць перед звільненням, вони влаштують вам таке життя, що ви кожну хвилину будете жаліти про те, що їх залишили.
Коли міс Трелоні заговорила, в її голосі не було ні роздратованості, ні обурення.
— Думаю, місіс Грант, ми ліпше спробуємо обійтися тими, що зосталися. Поки мій дорогий батько хворий, гостей у нас не буде, отже обслуговувати потрібно буде тільки трьох. Якщо тих, хто бажає залишитися, недостатньо, я б найняла лише кількох слуг, щоб допомогти їм у роботі. Припускаю, буде нескладно найняти кількох служниць, можливо, тих, кого ви вже знаєте. І, будь ласка, майте на увазі, ті, кого ви наймете, й ті, хто залишається, повинні отримувати однакову платню. Звичайно, місіс Грант, ви розумієте, що я не вважаю вас прислугою, але правило подвійної зарплатні стосується і вас.
З цими словами вона простягнула свою прегарну руку, а економка поцілувала її. Я не міг не захоплюватися її великодушністю в ставленні до слуг і подумки погодився із зауваженням місіс Грант, яке вона виголосила, покидаючи кімнату:
— Не дивно, що цей будинок схожий на королівський двір, адже господиня його — принцеса!
«Принцеса»! Немов спалах, постав переді мною той епізод, коли я вперше побачив міс Трелоні на балу в Белгрейв-сквер. Королівська фігура! Висока, струнка, гнучка, в сукні з якогось тонкого чорного матеріалу з золотистим відблиском. Її коси вінчала старовинна єгипетська прикраса: мініатюрний кришталевий диск, обрамлений плюмажами із ляпіс-лазурі. На її зап’ясті був широкий браслет античної роботи у вигляді пари розгорнутих крил, зроблених із золота, а пір’їни — з дорогоцінного каміння. Тоді вона мене трохи лякала, й лише на пікніку біля річки я збагнув, наскільки вона добра і ніжна дівчина.
Якийсь час вона сиділа, роблячи якісь нотатки, а потім звеліла погукати слуг, які не покинули роботи. Я вирішив, що їй буде краще поговорити з ними наодинці, й вийшов. Коли я повернувся, в її очах блищали сльози.
По обіді до кабінету ввійшов сержант Доу. Зачинивши обережно двері, він уважно обвів поглядом кімнату, переконався, що ми самі, й підійшов до мене.
— В чому справа? — спитав я. — Ви хочете поговорити зі мною?
— Так, сер! Я можу розраховувати на повну конфіденційність?
— Певна річ, можете. Гадаю, ми обидва хочемо віддати усі сили для блага міс Трелоні та її батька.
Він завагався.
— Звичайно, вам відомо, — урешті сказав він, — що я повинен виконувати свої обов’язки, і гадаю, ви знаєте мене достатньо, щоб не сумніватись в тому, що я це зроблю. Я полісмен, детектив, і мій обов’язок — встановити істину і нікого не прикривати, нікого не боятися. Тож я хочу поговорити з вами наодинці, маючи на оці тільки мій обов’язок перед Скотланд-Ярдом.
— Ну звісно, звісно! — відповів я, і серце моє стрепенулося. — Будьте зі мною повністю відверті, я запевняю вас у конфіденційності цієї розмови.
— Дякую вам, сер. Про те, що я збираюся сказати, не повинен дізнатися ніхто, крім вас. Ні сама міс Трелоні, ні навіть містер Трелоні, коли він одужає.
— Звичайно, якщо така ваша умова! — сказав я трохи жорсткіше.
Відчувши зміну в моєму голосі, він сказав:
— Пробачте мені, сер, але я порушую свій обов’язок, розмовляючи з вами на цю тему. Проте я знаю вас віддавна і відчуваю, що можу вам довіряти. Не вашому слову, сер, — в ньому я впевнений, — а вашій розсудливості!
Я поклонився.
— Продовжуйте! — мовив я.
— Я думав над цією справою, сер, аж поки моя голова не пішла обертом, але не можу розгадати її. Під час кожної спроби нападу ніхто не заходив у дім і тим паче ніхто не виходив. На яку думку це наводить?
— Що хтось був у домі,— посміхаючись, відповів я.
— Саме так думаю і я, — полегшено зітхнув він. — І хто ж це міг бути?
— Хтось чи щось, як я вже казав, — відповів я.
— Припустімо, «хтось», містере Росс! Той кіт, хоча і міг подряпати чи вкусити, ніколи б не витягнув старого джентльмена з ліжка і не зміг зняти з його руки браслет із ключиком. Такі речі пасують хіба до книжок, в яких детективи-аматори підганяють факти під свої теорії, але в Скотланд-Ярді ще не всі — повні ідіоти, тож ми виявляємо, що винуватцями злочинів є люди, а не речі.
— Нехай це будуть люди, сержанте.
— Ми говорили про «когось», сер.
— Правильно! Хай буде хтось!
— Вас не здивувало, сер, що у кожному з трьох випадків, коли були скоєні напади чи то спроби, першою завжди була присутня одна особа, яка й піднімала тривогу?
— Дайте згадати! Міс Трелоні, здається, підняла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер», після закриття браузера.