Читати книгу - "Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер"

Трохи подумавши, сержант Доу відповів:

— Вона була присутня або була першою в кімнаті в усіх випадках, а поранень завдали в першому і в другому випадках!

Це було слушне зауваження.

— Ви маєте на увазі,— сказав я, — що міс Трелоні була якось пов’язана з нападом?

— Не можу стверджувати цього, але все ж таки припускаю.

Сержант Доу був чоловіком мужнім і не боявся робити висновки на основі фактів.

Якусь хвилю ми мовчали. Підозри закралися в мої думки. Я не сумнівався в міс Трелоні, але боявся, що її можуть зрозуміти неправильно. Тут була якась таємниця, і якщо не знайти до неї розгадки, на когось упаде підозра. Якщо виявиться, що за смертю містера Трелоні стоїть чиясь особиста вигода, то невинність підозрюваного важко буде відстояти. Що ж, подумав я, на цьому етапі не варто сперечатися з детективом — його потрібно вислухати, а як настане пора захисту, застосувати увесь мій адвокатський досвід.

— Проте ви, понад усякий сумнів, виконаєте свій обов’язок, у цьому я переконаний, — промовив я. — І яку ж стратегію ви обрали?

— Я ще не вирішив, сер. Розумієте, навіть тепер мені не до душі ця підозра. Якби мені сказали, що в тій справі замішана ця добра юна леді, то я не повірив би, але зараз я зобов’язаний йти за своїми висновками. Я добре знаю, що часто здається, ніби винними визнають найбільш непідходящих людей. Я нізащо в світі не образив би цю юну леді, тим більше тоді, коли на неї впала така болісна ноша. І можете бути певні, що я не скажу ні слова, яке наштовхнуло б когось на таке звинувачення. Тому я розмовляю з вами наодинці, як чоловік із чоловіком. Ви майстер у доказах, це ваша професія. Моя професія обмежується лише підозрами, те, що ми називаємо нашими власними доказами, — не що інше, як ex parte (непідтверджені) свідчення. Ви знаєте міс Трелоні ліпше, ніж я, і хоч я спостерігаю за кімнатою хворого і можу ходити скрізь у цьому домі, у мене немає змоги дізнатися про фінансове становище юної леді та інші речі, які можуть бути ключем до її дій. Якби я сам про це спробував дізнатись, це б одразу викликало у неї підозри. Перш ніж почати цю розмову, я в міру своїх можливостей все це обдумав і щиро вибачаюсь, сер, якщо я дозволив собі забагато.

— В жодному разі, Доу, — сказав я сердечно, бо відвага, чесність і розсудливість цього чоловіка викликали в мене повагу. — Я радий, що ви були зі мною настільки відверті. Ми обоє хочемо дізнатися правду, а вся ця історія настільки загадкова і химерна, що потрібно об’єднати наші зусилля, аби знайти істину.

Сержант згідливо кивнув.

— Тому я вважаю, — сказав він, — що потрібно поступово збирати докази про підозрювану особу. Тоді ми дійдемо певних висновків чи принаймні відкинемо всі інші варіанти, і…

Відчинилися двері, й до кімнати увійшла міс Трелоні.

— О, пробачте! — сказала вона. — Я не знала, що ви тут.

Я підвівся.

— Ми вже йдемо, — мовив я. — Заходьте, прошу вас.

Поки вона вагалася, до кімнати заглянула місіс Грант.

— Прибув доктор Вінчестер, міс, і хоче вас бачити, — повідомила вона.

Ми з міс Трелоні подалися до лікаря. Оглянувши хворого, він заявив, що очевидних змін немає, а проте він хотів би залишитися в будинку на ніч. Міс Трелоні зраділа і попросила місіс Грант приготувати для нього кімнату. Коли ми лишилися самі, лікар сказав:

— Я вирішив перебути ніч у цьому домі, тому що хотів поговорити з вами. Це конфіденційна розмова, тож, гадаю, краще ми зробимо це за сигарами по вечері, коли міс Трелоні наглядатиме за батьком.

Ми з міс Трелоні домовилися, що будемо по черзі вартувати коло хворого. Наше чергування припадало на ранкову пору, й мене це непокоїло, бо я зрозумів, що детектив буде провадити таємне спостереження і буде особливо пильний в цей час.

День минув без подій. Міс Трелоні трохи поспала і по обіді пішла відвідати сиділку. Коло неї була місіс Грант, а в коридорі вартував сержант Доу. Ми з доктором Вінчестером пили каву в бібліотеці. Коли ми запалили сигари, він спокійно почав:

— Що ж, тепер можна й поговорити. Ми, певна річ, зв’язані обітницею мовчання щодо всіх подій?

— Саме так! — підтвердив я, і серце моє стрепенулося на згадку про ранкову розмову з сержантом.

Він кивнув.

— Від усього цього з глузду можна з’їхати. Що більше я про все це думаю, то більше гублюся в цих двох версіях.

— Яких версіях?

Перш ніж відповісти, він якусь мить пронизливо на мене дивився. Погляд його міг би збити мене з пантелику, якби я був особисто зацікавлений у цій справі, але зараз я був правником: з одного боку, amicus curiae (друг закону), з другого — представник оборони. Думка про ті дві версії була досить втішна, щоб заспокоїти мою тривогу.

Лікар заговорив, спочатку його обличчя загадково посміхалося, проте згодом воно посуворішало.

— Дві версії: факт і фантазія! Перша містить усю суть справи: напади, спроби пограбування і вбивств, остовпіння,