Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Дрон раптом нахилився, принюхуючись, і різко накрив губами мій клітор. Обвів язиком, потягнув, посмоктуючи. Я знову застогнала, дуріючи від бажання. І навіть не одразу зрозуміла, чому він раптово підняв голову у бік дверей.

Дейк! А цей що тут робить?! Що це взагалі за манери входити без запрошення?!

– Чого тобі? – грубо спитав Дрон, здається, здогадуючись.

І я здогадувалась, сподіваючись, що помиляюся. Адже є ж у них інші турботи? Хоча, напередодні повного місяця, напевно, ні.

– Ти винен мені послугу, – Дейк наблизився, не зводячи з мене палаючих очей.

– Краще йди, – Дрон розпрямився.

Плечі напружені, рухи різкі – я вже майже не сумнівалася, що збирався робити, поки нас у черговий раз не перервали!

– Я давав заради тебе хибні свідчення. Ти мені винен. Я хочу її.

– Це всього лише кішка. Мої послуги набагато цінніші, – хмикнув Дрон.

– Я хочу її! Якщо навіть Удану не пожалів... всього лише кішку.

– Вже встиг похвалитися?

– Малець у захваті, аж захлинається, питав батька, чи може на правах того, хто проходить ініціацію, забрати її собі. Батько обіцяв подумати.

– Тобі-но що? – знову хмикнув Дрон.

Чесно кажучи, ще хвилину тому я була впевнена, що зараз розмаже братика, незважаючи на ієрархію. Звідки він з такою витримкою на мою голову?!

– У мене торчок від одного запаху, не пам'ятаю, коли таке було востаннє.

– Я перший узяв її собі! – у голосі Адрана прорізалися гарчащі нотки.

– З братами треба ділитися, – Дейк по-господарськи витягнув з мене незрозумілу штуковину за тонку паличку, обнюхав і навіть лизнув.

Здається, я скривилася. Дейк простягнув штуку Дронові, наче квітку. Ось тепер мій красень був у такій люті, в якій я його жодного разу не бачила! Тепер ще почнуть стосунки з'ясовувати, а мені, прив'язаній, куди подітися?!