Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

     Багато хто собі думає, що моє життя з Андрієм — це суцільний рай на землі, що він виконує всі мої забаганки та пробачає мені все на світі. Я згодна, що він мене інколи дуже навіть балує. Йому приносить особливе задоволення вдавати з себе такого собі всемогутнього володаря, який все може. Але все прощати… Він нічого не прощає. І нічого не забуває.

   Мій чоловік ніколи не зʼясовує стосунки на людях. Тримати обличчя для нього мега важливе завдання. У нього свої особливі уявлення про честь родини. Не треба забувати, що він виріс у дуже консервативній кавказькій родині. Щоправда, його батько — українець й Андрій приїхав в Україну, коли йому було одинадцять, тож вплив нашої культури трохи помʼякшив його уявлення про сімейні відносини, але не надто.

    Я геть не можу сказати, що у нас патріархат. Це не в характері Андрія. Та головний у нас звісно він. Але як може бути інакше? 

    Він якось сказав мені, що не збирається закривати мене в хаті та змушувати народжувати йому нащадків, але й не допустить, щоб його жінка поводилася, як всі ці “попільнички” (так він називає жінок, що палять), які надто багато про себе уявляють і вимагають до себе поваги, якої зовсім не заслуговують. “Справжню жінку прикрашає скромність та почуття власної гідності. Вона не повинна лізти чоловікам в очі. А тим паче самій вішатись чоловікові на шию. А зараз воно все з ніг на голову. Подивися на сучасних дівчат — ну, тобі шльондра на шльондрі, інакше не скажеш!” — якось сказав він мені після того, як ми сходили у модне арт-кафе біля  університету.

     З його уявленнями про сімейне життя, так би мовити, в дії я вперше стикнулася на вечірці бізнес-партнера Андрія Ігоря.

   Ігорю виповнилося тридцять років. Ювілей. З такої нагоди він зібрав невеличку вечірку з найближчих людей та найвпливовіших партнерів. Спочатку все було нормально. Але ближче до закінчення свята іменинник запросив мене на повільний танець. Андрій саме відійшов з кимось у справах. А я без усіляких прихованих думок погодилась. Як виявилося це було дуже необережно.

   Ігор звичайно до того часу був уже трохи підвипивший. Але нічого такого. Просто легкий веселий хміль. Він і не робив нічого такого. Як і я. Ми просто танцювали. Як і купа пар навколо. Він жартував та сипав компліментами. Я ввічливо посміхалася йому. Все було добре, поки я не побачила як мій чоловік дивиться на нас. Його погляд… Він змусив моє серце тривожно забитися. Я ледь дочекалася закінчення пісні. Ігор провів мене до чоловіка.

   — У тебе чудова дружина! — сказав він Андрієві. — По-доброму заздрю тобі. Мені б таку красуню.

    — Гадаю, буде краще, якщо кожен зосередиться на своїй красуні, — холодно відповів йому Андрій. Він так це сказав, що усмішка зійшла з обличчя Ігоря.

    — Так. Звісно, — розгублено відповів той та поспішив відійти.

   А Андрій поглянув на мене та сказав тоном, що не терпить заперечень:

   — Через двадцять хвилин їдемо додому.

   А в машині він хвилин декілька мовчав, я теж не наважувалася розпочати розмову. А потім раптом сказав:

   — Сподіваюся, що я бачив подібне перший та останній раз.

   — Ти про що? — не зрозуміла я. 

   — Я про те, що я повертаюся після ділової розмови, а моя дружина хіхікає, що безмозка вертихвістка, в обіймах чужого чоловіка.

   — Він просто запросив мене на танець. Я не думала…

   — А треба думати! Завжди, треба думати! В першу чергу про репутацію сімʼї!

   — Та що такого я зробила?! Що, я повинна була йому відмовити? Але ж він іменинник. Та й…

    — Ти повинна була йому сказати, що він мусить запитати дозволу у твого чоловіка, бо ти заміжня. Я не розумію, чому повинен пояснювати елементарні речі!

    — Але…

   — Досить! Не потрібно мені тут розводити зайві суперечки. На перший раз, я тебе прощаю, але на майбутнє будь така любʼязна поводитись відповідно. Інакше я буду вимушений залишати тебе вдома.

   Ось така у нас була розмова. Вона мені геть не сподобалась. Я навіть образилась й вирішила з ним не розмовляти. Але наступного дня Андрій підійшов до мене й сказав:

    — Я хочу… Щодо вчорашнього. Можливо, я вчора був трохи зарізкий. Вибач! Я забув, що ти виховувалась… інакше. Але суть це не міняє. На майбутнє без мого дозволу не потрібно танцювати з іншими чоловіками. Це недобре.

   Зробив невелику паузу, потім посміхнувся мені та сказав:

   — Слухай, мила. А давай сьогодні зʼїздимо у ту нову галерею в центрі. Ну, ту, в яку ти хотіла. А потім заскочимо в торговий центр, пообідаємо десь… Де захочеш.

     Ось такий він, Андрій! Дитя двох культур. Просто так склалося його життя. Його батько загинув, коли Андрію тільки виповнилося девʼятнадцять й він був вимушений очолити невелику бізнес-імперію свого батька та діда. Звичайно, під невсипним контролем своєї матері. Й цей факт аж ніяк не сприяв тому, аби він став більш мʼяким та… метросексуальним, чи що.  

    Єдине, що мене трохи напружує — це те, що з роками Андрій стає більш… владним чи що. Він говорить, що за ці роки, що ми разом я б вже мала зрозуміти його цінності та погляди. "Я ж терплю твої жіночі примхи. Намагаюся тебе зрозуміти та прийняти," — якось заявив він мені.