Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

    Які такі мої "примхи" він терпить, Андрій так і не пояснив. А я думаю, що я практично янгол.

    Мушу визнати, інколи мене заносить, бувають такі дні. Й він дійсно реагує дуже стримано. Але тільки, якщо ми наодинці. Не дай Боже, щось сталося при сторонніх, він відразу забирає мене й далі… як коли.  Єдине виключення — люди, які працюють на нас. Охорона, наприклад. По-перше, вони завжди поруч. По-друге, вони підписували документ про нерозголошення. Тож…

    Якось була дуже неприємна сцена у присутності Артема. Навіть не знаю, чи варто про це. Але... що було, то було.

   Того дня мені по відеозв'язку подзвонив мій колишній однокласник Костя.  Ми з ним друзяки з дитинства, бо виросли в одному дворі. Тож, я гадала, що нічого страшного в тому, що ми періодично зідзвонюємося немає.

    Так от. Сиджу я собі на терасі з ноутом та весело пересміююсь з Костиком. Він того дня бачився з ще двома нашими однокласниками: Олею та Вовчиком. Вони ще в старших класах почали зустрічатися, а потім побралися. Так сталося, що ці троє геть випадково зустрілися в місті. Мали час, тож зайшли, посиділи в кафешці. І Костянчик, як з ним часто буває після келиха другого пива, мав непереборне бажання з кимось поговорити, новинами поділитися.

   Звичайно, як завжди, дійшло до спогадів про наші “золоті” часи. Насміялися від пуза! Так забазікались, що я й не помітила, як на терасу зайшов Андрій у супроводі Артема. (Він тоді ще не був моїм персональним бодигардом. Він був лінійним при Андрію.) І треба ж таке, саме тоді, коли Костя мені каже (жартома, звісно) щось типу: “Ой, мала, як же мені шкода, що ти так швидко вискочила заміж! Як я про тебе мріяв! Ти ж мені у снах снилась. Еротичних звісно. Особливо після того, як я тебе бачив голою. Памʼятаєш?” (Це він згадав про кумедний випадок у шкільному басейні, коли він примудрився ввалитися у дівчачу роздягалку, коли я там переодягалася. Це було ще в середній школі. І зовсім я не була голою.) 

   Раптом з-за моєї спини геть неочікувано виник Андрій й одним різким рухом закрив ноутбук. Та так, що я думала кришка відлетить.

   — Це ще що?! ЩО це за придурок? 

   — Андрюш, що ти робиш?! Мабуть, зламав класну річ! Він же зовсім новий! — кинулась я до ноута.

   — Я тебе запитую, хто це?! І коли це він бачив тебе голою?! — схопив мене за руку розлючений чоловік. 

   Тут, як на лихо, Костя вирішив мене набрати ще раз. Голосний звук вхідного дзвінка вдарив по натягнутим нервам. Я спробувала вирвати свою руку з його сталевих лещат.

    — Андрій, боляче! Що ти, в біса, робиш?! Відпусти мене! 

    — Відповідай на питання! — гаркнув він.

    — Це мій колишній однокласник. Друг дитинства! 

    — Аж такий друг, що бачив тебе голою?!

     А Костя все продовжував дзвонити.

     — Все не так! — намагалася докричатися до чоловіка я. — Ти неправильно зрозумів! Ой! Він жартує! Боляче! Відпусти! Я зараз тобі все поясню!

    — А я зараз у нього запитаю! — гаркнув Андрій. — Зараз подивимось, що там за друг дитинства такий! — і Андрій відкрив ноут.

   Там зʼявилась кумедна аватарка Кості з написом під нею “Котик”. Так ми його називали у школі. Андрій злютовано зиркнув на мене та натиснув на значок гучного зв'язку.

    — Кохана, ти що там аж так збудилася від гарячих спогадів, що й звʼязок пропав?! — засміявся цей телепень.

   І ось тут я зрозуміла, що все! Я на нерві з усіх сил хляснула кришкою ноута. Зараз мені було не до того, аби зберегти його цілим. 

     — Андрюша, будь ласка…

   Я не встигла договорити, як… Мені досі соромно згадувати та тяжко про це говорити, але… Він ударив мене. Навідмаш. По обличчю.

    Від болю я втратила розуміння хто я й де. Сльози бризнули з очей. Я схопилась за щоку й розридалась.

    Через суцільну пелену сліз я побачила, як широка чоловіча спина закрила мене собою. Це був Артем.

   — Андрію Сергійовичу, це зайве, — надто спокійно сказав він. — Ви ж потім самі пожалкуєте.

   Андрій схопив його за грудки й спробував відтягнути від мене. Артем не збирався відходити. 

    — Пішов геть! Куди ти лізеш?!  — скаженів Андрій.

    — Я виконую свою роботу, — так само спокійно сказав Артем. — Хочу застерегти вас від неприємностей.

    — Тебе звільнено! Пішов звідси!

    — Гадаю, вам просто треба заспокоїтись. 

    — Ти ще мені будеш розказувати, що мені робити!!! — закричав Андрій і пробив Артему по корпусу. 

   Артема зігнуло навпіл, але він швидко випростався. Й відразу отримав ще один удар. Попри все він не відійшов і не вдарив у відповідь. Просто став у захисну стійку.

   — Андрію, перестань! — злякано закричала я з-за спини Артема. — Будь ласка, перестань! Прошу тебе! Дай мені тобі все пояснити! 

   — Пояснити кажеш?! А що тут пояснювати?! Га, “кохана”?! 

   Оце його “кохана” прозвучало з неприкритим глумом та злістю.