Читати книгу - "Принцеса для демона, Стефанія Лін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Леля
Ця скеля хапає мене своїми лапищами за шию й волоче за собою у намет. Заштовхує всередину, щось гиркає до воїнів на своїй демонський й нарешті забирає пальці.
Ох, яка я розгнівана. Та хто ж так з принцесами то поводиться, чи з жінками взагалі?!
Через мить у наметі, поки Сеер не може собі знайти місця, з'являється столик, і на ньому повно усіляких смаколиків: м'ясо, сир, печений лаваш, фрукти, і навіть яйця. Слина тече майже одразу, такий аромат апетитний стоїть. Я ж то цілий день голодна.
Демоняка, як тільки воїн чи слуга, немає різниці, зникає, сідає на свої матраци й розтріпавши чорне волосся, каже:
– Нагодуй мене.
Від шоку і нахабності давлюсь слиною. Нагодуй? Що це за збочення?
– Ліліано, імператор наказує!
Роблю нерішучий крок вперед, ближче до їжі, але в голові пульсує думка, що я не дам принижувати себе ось так! Це ж вже перебір! Нехай я не справжня принцеса, нехай маю його печать власності, але я все одно не служниця, не рабиня, не невільниця. Я вільна жінка ХХІ століття.
– Імператор сам може протягнути лапи й з'їсти все, що його морда забажає. – Знаю-знаю, зараз почнеться ураган. Але хто він такий, щоб МЕНІ наказувати!?
– Імператор, що? – Сеер встає зі свого ложе, й вмить опиняється навпроти мене. Нависає зверху, ніби ті гірські схили, й затуляє сонце радості від моїх уїдливих слів. Ну зовсім не дає людині насолодитись сарказмом.
– Може взяти будь-що з їди й зжерти вже нарешті! – Повторюю та зазираю в його чорні очі. Ох, що ж там в них робиться, на відміну від виразу обличчя, котре схоже на камінь. Там цілий буревій з жовтих іскор, які ось-ось зачеплять і мене та розгоряться полум'ям гніву.
– Нагодуй мене, інакше всю ніч стоятимеш посеред намету, переді мною, оголена. І повір заради цього я не заплющу очей ні на мить!
– Думаєш налякав? Пфф… Я вже була заміжня, і пройшла таке, що твоє “постоїш гола” квіточки, в той час коли я скуштувала отруйних ягідок!
Демоняка мружить погляд й робить маленький крок до мене. Останній.
– Востаннє: нагодуй мене!
– Ні. – Твердо.
Він посміхається: нахабно, криво, наче готовий проковтнути мене у будь-яку мить. А потім виконує свою погрозу: зриває сукню, незадоволено дивиться на майку, що була під нею і сягає колін, й зриває і її. Одним рухом. Оце так сила в демона.
Я залишаюсь гола. Майже. Ха! На мені ще трусики з мого світу, і я їх не віддала служницям, не проміняла на панталони. Сеер здивовано дивиться на спіднє і переводить погляд на груди. Від легкого холоду соски стають твердішими й стоять торком. Бачу, як в демоні прокидається голод.Справжній, ненаситний, наче він жіночих округлостей століттями не бачив.
– Як не виховано, Сеер. – Хмикаю. – Ти міг покарати мене болем через свою печать, а натомість твоє бажання побачити мене оголеною виграло у здорового глузду.
Імператор хмуриться. Розуміє падлюка, що я маю рацію. Але очей не відводить. Та і я навмисно не прикриваюсь, нехай дивиться. Зате можливо виграю цю битву, прийде час й він мене відпустить.
Раптом на весь намет розкриваються його чорні крила: величні, гарні, чорніші за ніч. Вони стрімко загортають мене у свої обійми й підштовхують м'яким дотиком пір'я у спину, ближче до Сеера. Здивовано зойкаю й опиняюсь в руках демона, затиснута між його тілом і крилами. І це так, ох, це дивно, несподівано, незвично. Хвилювання розливається тілом. Груди торкаються його гарячих та міцних грудей й до всього додається жар, котрий огортає мене всю. В мені наче щось спалахує, і ненароком в голові з'являється думка: а на що здатна його мітка? Можливо вона не тільки може робити боляче, можливо вона може й дещо інше? Керувати тілом затаврованої людини? Тому що, як інакше пояснити дике бажання, що прострілює нижче живота й доводить до сказу? Як пояснити дивні думки, котрі й озвучувати не хочеться, адже я борюсь тут взагалі-то за власну свободу?
Сеер нахиляється до мене. Руками притискає ще ближче, не залишаючи навіть повітрю шансу встати між нами. Вустами торкається вигинів шиї й обпалює шкіру. Зціплюю зуби, щоб не застогнати.
Господи, ну й сором.
Леля!Лелька! Та що ж це за напасть така? Він демон! Демон!
А ще чоловік…Гарний, ладний та сексуальний.
Що там Дашка казала:спробувати звабити? От тільки я вже чомусь забула з якою метою…
З пристрасних обійм мене витягують саме мої думки. Дякую моїй голові, розумна все-таки. Якимось чином вдається витягнути руки й долонями торкаюсь його крил. Одразу відчуваю ніжний дотик пір'я, котре саме в цей момент починає ще й лоскотати спину, від чого сироти біжать тілом, віддаючи пульсацією у лоні.
Та-а-а-а-к! Зберися, шмаркля! Він же знущається.
– Не все береться силою, так? – Шепоче, ніби у підтвердження моїх думок.
Ах ти ж, гад підлий!
Як хапаюсь за те пір'я пальцями, як потягну. Вау. Реакція миттєва – крик. Точніше гуркіт грому прямо над вухами. Крила тут же зникають, ніби й не було їх тільки що, а от у моїх пальцях залишають чорні пір'їнки.
Сеер відштовхує мене кудись вбік, від чого майже не падаю, ледве втримавшись на ногах від його сили, і вилітає з намету ніби ошпарений.
******
Сеер
Вона облипала мене ніби курку якусь! Вирвала пір'я! Моє, чорт забирай, пір'я!
Суцільна біда – не жінка.
Облипала.
Моє.
Пір'я.
Вирвала.
Зміюка!
Правду казав Люцифер, жінки – зло. Та вони гірші за цілий легіон демонів. Я б навіть не здивувався якби Леля знищила тисячу демонічних воїнів. Вона ж ніби наші жінки – демониці: така ж нестійка, емоційна, нахабна, зухвала. Не знаю звідки її принесло, в якому це світі такі живуть, але мені шкода їх чоловіків.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принцеса для демона, Стефанія Лін», після закриття браузера.