Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Продуктивніше буде взяти когось ще. Наприклад, Дикорослу. Вона ніколи не видасть тебе, якщо пояснити ситуацію, — запропонувала дівчина.

Златан спохмурнів:

— Ти погано знаєш фразу, що таємниця, відома трьом, відома всім?

— Як же ти плануєш долучитися до Гри, якщо будеш уникати інших? А позначити мітку? — зауважила Варта.

— У мене є ти, — маг повернувся до неї і перестав посміхатися. — Гарантована жертва, яку я нікому не віддам.

Чаклунка зміряла хлопця похмурим поглядом. Ну, так. Могла б і сама здогадатися... Щоб отримати бажання наприкінці, потрібно позначити бодай одну мітку — так твердили старі записи про Ігри. Хоча вони не вказували, як саме обирають одного з дванадцяти переможців. Тому чех не дасть їй спуску...

— Ти не світлий. Сам казав, — пригадала дівчина. — На додачу, з чого ти вирішив, що я дозволю проливати мою кров і додавати очко світлякам?

— Я можу змінювати свою ауру і видавати себе за кого завгодно. Або взагалі «зникати» з магічного поля зору, — Златан клацнув пальцями. — І не забувай про нашу домовленість: я зроблю так, щоб темні перемогли. Тому одне очко світлякам нічого не змінить.

— Клас. Я прогулюю роботу зі своїм потенційним убивцею і вислуховую його самовпевнені промови...

Златан вибачливо усміхнувся.

— Красива штукенція, — він кивнув на Вартин медальйон, який вислизнув із вирізу майки, коли вона нахилилась до вітрини із прикрасами. — Нагадує щось старовинне.

— Ага. Це мої далекі предки, — дівчина зняла ланцюжок із шиї і підчепила нігтем крихітну кришечку. — Дивись. Батьки казали, що це залишилося від моєї справжньої родини. Тому можу активно фантазувати про аристократичне походження.

— Покажи-но, — маг вимогливо простягнув руку.

Варта опустила медальйон у долоню Златана. Він здригнувся, ніби його обпекло. Тоді схилився, щоб роздивитися вицвіле чорно-біле фото всередині.

— Думаю, це одна сім’я, — чаклунка теж схилилась над медальйоном.

Звідти на неї дивився гордий чоловік у темному костюмі й з ціпком. Поруч нього стояла жінка в ошатному капелюшку і з пишною зачіскою. Вона тримала на руках дитину, закутану в мереживну одежину.

— Думаю, вони були доволі багатими. Жили в якомусь красивому особняку. Може, біля Стрийського парку... Ти вже був там?

— Ні, — Златан швидко повернув прикрасу їй і потер руку об тканину футболки. Варта помітила, що хлопець різко розчервонівся. Очі загорілися, мовби від гарячки.

— Що з тобою? — здивувалась дівчина, защіпаючи ланцюжок на шиї.

— Нічого. Пішли нагору. Чув, у вас тут є Альфонс Муха, — Златан рвонув по сходах із такою швидкістю, що чаклунці здалося, ніби він тікає від неї.

***

— Ти здуріла, Варто?

— І тобі доброго дня, Молю, — дівчина намагалася зберігати спокій, хоча подумки злилась на чеха.

Адже все це сталося тому, що проклятий знайомець після музею вирішив, що їм необхідно погуляти, бо він має перевірити «стратегічні точки». А Варта, як цілковито й безповоротно місцева, повинна показати йому їх. У процесі пошуку було знищено чотири морозива, два коктейлі та придбано магнітик із трамваєм. І все було б добре, якби на площі, де нещодавно знесли пам’ятник, їх не перестрів Молібден.

— Що ти робиш тут із цим... цим світлим? — він відвів її вбік, туди, де раніше стояв постамент, і вчепився в передпліччя.

Варта відзначила, що в Моля під очима такі синці, ніби він не спав від ночі дуелі.

— А я маю перед тобою звітувати, що роблю? — дівчина різко вивільнила павутину, яка нашпичилась від спалаху злості, і відштовхнула алхіміка. Темрява хвилювалася.

— Нагадати, що він бився на дуелі проти тебе? Проти моєї сестри? — визвірився Моль, киваючи у Златанів бік.

— Це моя справа. А ти виглядаєш паскудно. Зайди до Дік, вона приготує тобі заспокійливого, — відповіла Варта натомість.

— До біса твоїх відьом та їхні трави! — гаркнув хлопець. — Чого ти зі світляцьким відріддям?

Варта мить подумала над тим, що краще сказати, але темрява взяла гору, і вона видавила:

— Слухай, Молю, по-перше, ще раз крикнеш на мене — я тобі язика вирву. Тут же. По-друге, цей паршивець не тутешній, і йому плювати на ситуацію в місті й на все взагалі. По-третє, якщо маєш що сказати серйозно, а не істерити, як вовкулака під час першого перетворення, то я тебе вислухаю. А ні, то котися звідси.

— Він бився проти тебе, — отупіло повторив Moлібден.

— І що? І тепер він не має права спитати, як звідси вибратися в триклятий аеропорт? — збрехала дівчина.

— Учора ви пішли на згоду зі світляками. Потім ти не дала Таєві помститися за Софі. Він би просто налякав Мілена трохи...

— Ти не був там! — огризнулась дівчина. — Ти не бачив цього. Тайфун його б убив на місці! Та йому зовсім дах зірвало після того, як він позначив мітку!

Молібден примружив світлі очі.

— Що ти мутиш, магічко? Я, може, і програв на дуелі власної сестри, але мізки в мене ще варять. І вони підказують, що Варта Тарновецька бавиться в щось заплутане...

— Закінчив? — голос Златана пролунав за спиною, і дівчина інстинктивно сахнулася вбік. — Годі вже. І без того через спеку вбивати хочеться.

Чех клацнув пальцями.

Алхімік якусь мить оторопіло дивився просто на нього, а тоді впав на землю.

— Що ти зробив із ним? — Варта спантеличено присіла біля друга.

— Він спить, — Златан стріпнув руками. — Коли прокинеться, пригадуватиме нашу зустріч надто туманно. Пропоную залишити його тут. Неадекват який...

— Моль насправді крутий, — Варта подивилася на виснажене обличчя друга. — Але занадто переймається тим, що програв на дуелі. Ще й так безславно.

— Знайшов чим перейматися. Він програв, бо я дав світлячці захист, аби задобрити її страшного брата Люцика, — маг хмикнув зневажливо і насилу відтягнув Варту від Молібдена. — Пішли. Наукою доведено, що ще жоден алхімік від сну на свіжому повітрі не постраждав. Максимум — поліція його помітить і вирішить, що то безхатченко.

— Тоді, коли ми вперше зустрілися, по тебе прийшов старший чаклун і віддухопелив по-чорному, а потім я заснула на кілька годин. Це ж була та сама магія, так? — спитала дівчина.

— Середньостатистичні маги не пригадали б цього. Ти сильна,