Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Як зупинити час 📚 - Українською

Читати книгу - "Як зупинити час"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Як зупинити час" автора Метт Хейг. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 73
Перейти на сторінку:
вашому житті є жінка?

Я дещо завагався з відповіддю, і вона квапливо пояснила своє питання:

— Не хвилюйтеся, як чоловік ви мене не цікавите. Ви надто серйозний. Мені подобаються серйозні жінки, але чоловіків я люблю легких, розумієте? Питаю я суто з цікавості — у вас же має хтось бути? Чи мала? Ніколи не повірю, щоб за таке довге життя у вас нікого не було.

— Була одна жінка. Дуже давно.

— А ім’я у неї було?

— Так. Було. Ім’я було, — я намірився більше нічого не повідомляти.

— І відтоді ви не мали ні з ким стосунків?

— Та ні. Ні. Ні з ким.

— Чому?

— Тому що.

— Вам подобається пестити своє розбите серце?

— Кохання — це біль. Простіше не кохати.

Вона кивнула, погоджуючись зі мною, а потім сковтнула, наче мої слова мали якийсь смак.

— Так, авжеж. Кохання — це біль, — її очі прикипіли до обрію.

— То що, може, розкажете мені, нащо ви вбили доктора Хатчінсона?

Вона скинула оком інших пасажирів у ресторані: усі статечно сиділи за столами в надто вишуканих одежах.

— А ви, може, не розкидатиметесь звинуваченнями у вбивстві в обідній залі? Вам би не завадило навчитися обережності. Приміром, говорити про щось обтічно? Уявіть, що правда — це пряма лінія, і навчіться ходити дугою. Я гадала, ви вже це зрозуміли. Як ви взагалі так довго лишалися живим?

— Та я знаю, але…

Аґнес заплющила очі.

— Подорослішайте нарешті! Ви поводитеся як дитина. Може, на вигляд ви вже дорослий чоловік, але всередині ви й досі хлопчисько із широко розплющеними очима. Вам терміново треба подорослішати. Треба якось вас цивілізувати, чи що.

Така байдужість образила мене.

— Він був хорошою людиною.

— Він був людиною — і насправді це все, що вам про нього відомо, чи не так? Доктор, що шукав слави, яка б витягла його з бідності. Його найкращі роботи лишилися в минулому. Якби йому випала нагода — він би першим вас прибрав. Йому було шістдесят вісім. Просто мішок з кістками, та й усе. Йому все одно лишалося кілька років — у найкращому випадку. А якби він залишився живий та опублікував свою працю, якби став людиною, що відкрила анагерію, це призвело б до колосальних проблем. До загибелі людей, у яких попереду не кілька років, а кілька століть. Це і називають загальним благом, розумієте? Якимись життями доводиться жертвувати, щоб урятувати більше життів. За це і бореться наша організація.

— Організація, організація, організація… Ви постійно говорите про цю організацію, але насправді нічого про неї не розповідаєте. Я навіть не знаю її назви.

— «Альбатрос».

— «Альбатрос»?

Тут принесли наші замовлення.

— Чи можу я ще щось для вас зробити? — чемно спитав охайно вдягнений офіціант із гладенькою зачіскою.

— Так. Зникніть, будь ласка, — мило посміхнулася йому Аґнес.

Того, вочевидь, вразило таке ставлення. Він зайвий раз пригладив свої вуса та буркнув:

— Охоче.

Я роздивлявся свою вишукано приготовану рибу та слухав, як мій шлунок бурчить від голоду та туги: я такого не їв уже років сто.

— Панує думка, що альбатроси довго живуть. І ми теж довго живемо. Гендріх Пітерсен заснував цю організацію в 1867 році, щоб об’єднати таких, як ми, альбатросів, або альб, та захищати від зовнішніх загроз.

— А хто такий цей Гендріх Пітерсен?

— Один дуже старий та мудрий чоловік. Він народився у Фландрії[50], але живе в Америці відтоді, як її було відкрито. Він розбагатів під час тюльпаноманії[51] та переїхав у Нью-Йорк — тоді він ще називався Новий Амстердам. Потім торгував хутром. Зрештою нажив статків. Потім займався нерухомістю. Чим він тільки не займався. Власне, Гендріх і є Америка. Його організація захищає нас — людей, що мають цей божий дар.

Я розсміявся.

— Божий дар? Та це прокляття.

Вона зробила ковток вина.

— Гендріх вважає, що треба цінувати дар, який маєш.

— Складнувато це цінувати.

— Якщо хочете жити, доведеться навчитися.

— Не думаю, що мене настільки цікавить життя, Аґнес.

— Не Аґнес, — прошепотіла вона, оглядаючи залу. — Джилліан!

Потім дістала із сумочки пляшечку заспокійливого сиропу від кашлю та додала у келих з віскі. Я відмовився від пропозиції зробити те саме.

— Ви взагалі усвідомлюєте, як егоїстично це звучить? Тільки погляньте на людей навколо, у цій залі! А краще згадайте тих émigrés[52] у третьому класі. Більшість з них не доживе і до шістдесяти. Згадайте всі ті жахливі хвороби, що вбивають тисячі людей: віспа, холера, тиф та навіть чума — я знаю, ви доволі старий, щоб пам’ятати її.

— Я чудово пам’ятаю.

— З нами такого не трапиться. Такі, як ми, помирають лише або уві сні років у дев’ятсот п’ятдесят, або ж від насильницьких причин, які знищують мозок, серце чи призводять до надмірної втрати крові. У нас імунітет до більшості людських хвороб.

Я подумав про Роуз та біль, лихоманку та марення, що супроводжували її останній день. А далі про свої дні, тижні та роки після того.

— У моєму житті були часи, коли постріл у голову був би мені за більший дар, аніж оце «благословення».

Аґнес повільно похитувала суміш віскі та сиропу в келиху.

— Ви вже довго живете. І вже маєте знати, що правда про наше існування становить загрозу не лише для нас.

— Звісно, знаю. Доктор Хатчінсон — вдалий приклад.

— Я не про доктора Хатчінсона, — відрубала вона. — Я про інших людей. Про ваших батьків. Що з ними сталося?

Я не квапився з відповіддю, намагаючись насолодитися смачною рибою. Потім витер губи серветкою.

— Батька вбили у Франції через релігійні причини.

— А, релігійні війни?[53] Він був протестантом? Чи гугенотом?

Я тричі кивнув.

— А ваша мати? — Вона уважно дивилася на мене, мабуть відчувала, що сталося. Тому я не став брехати.

— Ось бачите! Неосвіченість — ось наш ворог, — зауважила вона, вислухавши мою відповідь.

— Зараз за відьомство вже нікого не вбивають.

— З часом неосвіченість змінюється. Але вона завжди є — і завжди несе смерть. Так, доктор Хатчінсон помер, але якби він опублікував свою роботу — по вас би вмить прийшли. По вас та інших.

— Це по кого ж?

— Гендріх усе пояснить. Не хвилюйтеся, Томе, ваше життя не марне. У вас є мета.

Я згадав, як мати казала мені про мету. І я сидів там та їв ту рибу, намагаючись збагнути, чи наближає це мене до того, щоб знайти свою мету?

Нью-Йорк, 1891 рік

— Подивись-но на неї, — мовила Аґнес, коли ми стояли на верхній палубі «Етрурії». — Свобода, що осяює світ[54].

1 ... 17 18 19 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як зупинити час», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як зупинити час"