Читати книгу - "Меллорі"

Стукіт у вхідні двері розбудив Коррідона. Він підвів голову з подушки, відчув у щелепах тупий біль і усвідомив, що знов уві сні скреготав зубами. Тоді прислухався. Минула хвилина, і стукіт повторився. Коррідон спустив ноги з ліжка та сів. Рухаючись тихцем, пройшов до вітальні та, не вмикаючи світла, відхилив завісу й поглянув долі, у мьюз[28]. Вона стояла у місячному сяйві, досі в тому самому чорному светрі, простоволоса, тримала руки у кишенях своїх чорних штанів, а в губах стискала цигарку.

Якусь мить Коррідон постояв, дивлячись на неї, відтак увімкнув світло та спустився крутими сходами вниз. Йому на гадку не спадало, чому вона могла завітати до нього о такій годині, однак не мав жодних побоювань, а тому відсунув засув і відчинив двері.

— Заходьте, — сказав він. — Ви самі?

— Так, — відказала Жанна та пройшла повз нього до крихітного передпокою.

— Прямо до сходів і нагору, — мовив Коррідон, затримавшись, аби зачинити двері, та перед тим визирнув у темряву, гадаючи, чи, бува, не ховаються там у тінях Ян або Ренлі. Проте нікого не побачив. Жанна підіймалася нагору крутими східцями, і Коррідон пішов за нею слідом. Він дивився на пряму спину дівчини та бачив, як рухаються її стегна, коли вона переступає з одної сходинки на наступну.

Вона увійшла до вітальні, зупинилася коло каміна та розвернулася обличчям до Коррідона. Він стояв у дверному проході.

— Що привело вас сюди? — запитав він, потираючи обличчя долонею. — Я саме збирався лягати. Погано спав минулої ночі.

Вона відвернулася від нього та, не відповівши на запитання, почала пильно оглядати кімнату, вдивляючись у кожну деталь і не оминаючи нічого. Спостерігаючи за нею, Коррідон уперше усвідомив усю занедбаність кімнати та зауважив усі її недоліки — вичовганий килим, фотель із пружиною, що стирчала назовні, вкритий зарубками та плямами стіл, «Загнаний олень» Лендсіра[29] над камінною полицею.

— Вип'єте чогось? — раптом запитав він і дістав із буфета пляшку джину. — Десь тут мало би бути ще трохи вермуту. — Він побрів на кухню, роздратований сам на себе за те, що мусив удатися до такого виправдання, аби лише уникнути її бентежної мовчазної присутності. Доки він знайшов вермут і повернувся до вітальні, це незатишне відчуття минулося, проте легка тривога лишилася.

Жанна досі стояла навпроти каміна — мовчазна, нерухома та насторожена. Насвистуючи під ніс, Коррідон змішав напої та поставив келих на стільницю коло неї.

— Сідайте та почувайтесь, як удома; звісно, цей смітник складно назвати домом, однак це найліпше з того, що я зміг собі дозволити. — Він бухнувся у фотель, і той заскрипів під його вагою. — Ну, будьмо! — Він випив трохи джину з вермутом і скривився. — Але ж і паскудний цей джин.

Жанна не поворухнулась і не приділила уваги напоєві, що його він поставив на стіл. Коли це раптом вона сказала:

— То ви маєте звичку давати обіцянки й не дотримуватися їх, чи не так?

Такої прямої атаки Коррідон аж ніяк не очікував і на якусь мить розгубився, одначе швидко опанував себе та засміявся.

— Небагацько ж лишилося того, чого ви про мене ще не довідались, еге ж? — сказав він, випроставши свої довгі ноги. — Ваша правда. Я не завжди дотримуюся своїх обіцянок.

— Ви зголошуєтеся виконати завдання, приймаєте платню, а тоді не беретеся до роботи, — провадила вона далі. — Це доволі простий спосіб заробляння грошей, правда?

Коррідон кивнув.

— Доволі простий. Часом аж надто простий, — безтурботно погодився він. Однак його здивувало те, що Жанна була така спокійна та стримана. Коррідон очікував, що вона люто кидатиметься на нього, і якби вона це робила, він би почувався впевненіше.

— І ті, хто дав вам гроші, не отримують жодного відшкодування, чи не так?

— Жоднісінького, — бадьоро підтвердив Коррідон. — Завдання, що їх мені доручають, не терплять розголосу. Але, звісно ж, якщо ви зберегли мою розписку, то можете позиватися, — і він засміявся.

Жанна загасила цигарку, взяла свій джин із вермутом і незворушним поглядом подивилася на Коррідона з-понад келиха. Він вже приготувався нахилити голову, вважаючи, що Жанна збирається вихлюпнути вміст келиха йому в обличчя, проте вона цього не зробила. Натомість вона вихилила половину свого напою, підійшла до софи та сіла.

— Як я й очікувала, Крю розповів вам про те, що наші документи не в порядку, — мовила вона. — І про те, що ми не маємо права бути тут, правда?

— Він про це згадував. Я ще подумав тоді, що з вашого боку було вельми оптимістично просити у мене розписку.

— То ви не мали наміру шукати Меллорі?

Щось пішло геть не так, як планував Коррідон, але Жанна лише випередила події та сама висловила те, що він збирався сказати їй завтра ввечері, тож це була просто розбіжність у часі, яка не змінювала суті справи. Вона так само могла дізнатися правду зараз, як і коли-інде.

— Ну звісно ж, не мав, — сказав він м'яким тоном. — Якщо ви так бажаєте забрати життя того чоловіка, то маєте вбити його самотужки. Навряд чи можна очікувати, що я вбиватиму людину, яку ще зроду навіть не бачив, і то лише тому, що самі ви на це не здатні, хіба не так?

— А проте ви прийняли наші гроші.

— Я ніколи не відмовляюся від грошей, — відказав він, дістав з кишені пачку цигарок і запропонував Жанні: — Закурите?

Вона взяла цигарку. Коррідон зауважив, що її тонка рука залишалася твердою.

— Людям не варто приходити до мене з оцими їхніми безглуздими завданнями, — провадив він далі. — Ліпше би вони дали мені спокій.

Жанна відхилилася назад і закинула ногу на ногу. Вона мала цілком невимушений та розслаблений вигляд. Її очевидний спокій починав спантеличувати Коррідона.

— Ви напрочуд добре тримаєтеся, — мовив він, сподіваючись, що від його дошкульних слів її терпець урветься.