Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » He відпускай мене 📚 - Українською

Читати книгу - "He відпускай мене"

2 809
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "He відпускай мене" автора Кадзуо Ішіґуро. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 82
Перейти на сторінку:
чекала. Не сумніваюсь, що і Рут відчула: щось насувається. Врешті-решт я вирішила говорити прямо.

— На Розпродажу минулого вівторка, — почала я, — я переглядала журнал. Ну знаєш — цей реєстр.

— Навіщо ти переглядала реєстр? — швидко запитала Рут. — Навіщо ти це робила?

— Та просто так. Крістофер С. був одним із наглядачів, я стояла там, розмовляла з ним. Він таки справді найкращий серед старшокласників. І я просто гортала сторінки реєстру, просто щоб чимось себе зайняти.

Я бачила, як думки Рут забігали — тепер вона точно знала, про що йдеться. Але спокійно мовила:

— Що там могло бути цікавого.

— Ні, насправді це було досить цікаво. Можеш побачити, хто що купив.

Я сказала це, дивлячись на дощ. А тоді поглянула на Рут і відчула справжній шок. Не знаю, чого я очікувала. Адже всі мої фантазії минулого місяця не допомогли підготуватись до реальної ситуації, яка відбувалась цієї миті. Тепер я бачила, як Рут засмутилася. Як вона раптом утратила здатність говорити, готова от-от заплакати. І несподівано моя поведінка видалась мені страшенно бентежною. Всі ці зусилля, плани — лише для того, щоб засмутити найближчу подругу. Ну і що, коли вона збрехала трохи про коробку з олівцями? Хіба ми всі не мріємо час від часу, щоб хтось із вихователів порушив правила і зробив для нас щось особливе? Хіба не фантазуємо про спонтанні обійми, таємний лист, подарунок? Рут всього лиш пішла на крок далі у цих безневинних мріях. Вона ж навіть імені міс Джеральдін не називала.

Тепер я почувалась жахливо і була розгублена. Але стоячи отак поруч із нею, дивлячись на туман і дощ, я не могла вигадати нічого, щоб виправити заподіяну шкоду. Здається, я сказала щось жалюгідне, типу:

— Все гаразд, я нічого там такого не побачила, — і ці слова так тупо зависли в повітрі.

А тоді, після ще кількох хвилин тиші, Рут рушила в дощ.

Розділ шостий

Думаю, мені було б краще, якби Рут явно затаїла проти мене образу. Але це був єдиний раз, коли вона вирішила поступитись. Так, ніби їй було надто соромно, ніби вона була розчавлена всією ситуацією і навіть не могла злитись чи бажати відігратись. Протягом наших перших зустрічей після тієї розмови під дашком я була готова бодай на якусь крихту роздратування, але ні, вона поводилась цілком цивільно, хоча й трохи беземоційно. Я зрозуміла: вона боїться, що я її викрию — коробка з олівцями, як і слід було сподіватись, більше на очі не з’являлась, — і я хотіла сказати їй, що вона не має чого остерігатися з мого боку. Проблема полягала в тому, що оскільки жодна з нас не говорила про справу відкрито, я не могла знайти спосіб, щоб донести їй свою позицію.

Тим часом я з усіх сил старалась використати кожну нагоду, щоб натякнути, що Рут займала особливе місце в серці міс Джеральдін. Наприклад, був такий час, коли наша компанія страшенно прагнула повправлятись під час перерви в кругових ударах, тому що нам кинула виклик компанія старших на рік учнів. Дощило, і це було проблемою: малоймовірним здавалось, що нам дозволять вийти назовні. Однак я зауважила, що однією з чергових виховательок була міс Джеральдін, тому я сказала:

— Якщо Рут піде і попросить міс Джеральдін, то ми матимемо шанс.

Як я пам’ятаю, цю пропозицію не прийняли. Можливо, її майже ніхто не почув, тому що ми всі говорили одночасно. Але річ у тому, що я висловила її, стоячи позаду Рут, — і я бачила, що їй приємно.

Іншого разу ми разом із міс Джеральдін виходили з класу, і так склалося, що я могла вийти відразу після самої міс Джеральдін. Отож я страшенно сповільнила темп, дозволяючи тим самим Рут, яка йшла відразу після мене, пройти у двері поруч із міс Джеральдін. Я зробила це без жодної суєти, так, ніби це була найприродніша і найправильніша річ, те, що повинно було припасти міс Джеральдін до смаку — точнісінько так само, як я повелась би, якби випадково потрапила між двох найкращих друзів. Цього разу, наскільки можу пригадати, Рут перших кілька секунд виглядала розгубленою і здивованою, а тоді швидко мені кивнула і пройшла вперед.

Такі дрібниці цілком могли справляти Рут приємність, але вони жодним чином не впливали на те, що сталось між нами під дашком того туманного дня, і відчуття того, що я ніколи не зможу налагодити наші стосунки, тільки зростало. У мене є конкретний спогад, як одного вечора я сиджу на одній із лавок недалеко від павільйону і намагаюся знову і знову вигадати якийсь вихід, але важка суміш розкаяння і відчаю фактично доводить мене до сліз. Якби все залишалось саме так, я навіть не знаю, що могло б трапитись. Можливо, врешті-решт все забулося б; або, можливо, ми з Рут назавжди розійшлися б. І ні з того ні з сього мені випав шанс усе впорядкувати.

Тривав урок мистецтва, тільки от містерові Роджеру з якоїсь причини раптом довелося вийти. Тож ми кружляли поміж мольбертів, базікали і роздивлялись роботи одне одного. Якоїсь миті до Рут підійшла дівчина на ім’я Мідж А. і товариським тоном запитала:

— Де твоя коробка з олівцями? Вона така розкішна.

Рут напружилась і швидко оглянулась навколо, щоб побачити, хто поблизу. Поруч перебували всі дівчата з нашої звичної компанії і, можливо, кілька інших. Жодній живій душі я не розповіла про справу з реєстром Розпродажів, але, гадаю, Рут цього не знала. Коли вона нарешті відповіла Мідж, її голос звучав м’якше, як зазвичай:

— Я її не взяла. Вона лежить у моїй скрині з колекцією.

— Ця коробка просто розкішна. Де ти її взяла?

Мідж розпитувала її без задньої думки, це було очевидно. Але майже кожна з тих, що були присутні в класі № 5 того разу, коли Рут уперше принесла коробку з олівцями, нашорошено слухали, і я побачила, що Рут вагається. Лише згодом, коли я відтворювала все в пам’яті, мені стало зрозуміло, наскільки досконала можливість мені випала. У ту мить я навіть не думала. Я перехопила ініціативу до того, як Мідж або хтось інший встигли зауважити, що Рут у скрутному становищі.

— Ми не можемо сказати, звідки взялась коробка.

Рут, Мідж і решта поглянули на мене, трохи здивовані. Але я зберігала спокій і продовжувала, звертаючись лише до Мідж.

— Існують дуже поважні причини, з яких ми не можемо сказати, звідки вона взялася.

Мідж знизала плечима.

— Отже, це

1 ... 17 18 19 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «He відпускай мене», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "He відпускай мене"