Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Труна з Гонконгу 📚 - Українською

Читати книгу - "Труна з Гонконгу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Труна з Гонконгу" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 52
Перейти на сторінку:
ж озлоблені й небезпечні, як загнаний у кут щур.

Шкіра у хлопця була кольору холодного овечого жиру, а очі — мов засклілі, виблискуючі очі курця марихуани й убивці. У нього не було правого вуха, а вздовж щелепи простягався товстий світлий шрам від давньої ножової рани. Це був найжахливіший екземпляр злочинців, який мені доводилося бачити.

І він налякав мене до смерті.

Незнайомець холодно й глузливо посміхнувся до мене.

— Привіт, невдахо. Я гадав, що ти уже ніколи не прийдеш, — сказав він хрипким, скреготливим голосом.

Я подумав про свій пістолет, який тепер був десь у головному управлінні поліції. Я вже трохи відійшов від шоку, та почувався б значно щасливішим, якби мав зброю.

— Що ти в дідька тут робиш? — запитав я.

— Розслабся, приятелю, і сідай. У мене є до тебе справа, — він вказав на стілець. Я побачив, що він — у чорних бавовняних рукавичках, і це кинуло мене в піт. Я знав, що ця молода шпана не просто безжальна і що він може принести мені смерть. Хлопець був аж надто самовпевнений. Я поглянув на нього пильніше: його зіниці були величезні. Ну звісно ж, він був накачаний наркотиками аж до китички на вовняній шапці.

— Дам тобі дві секунди, щоб забратися звідси, перш ніж викину тебе геть, — сказав я, посилюючи голос, аби він звучав жорстким.

Хлопець захихотів, потираючи кінчик схожого на віск носа. Він ворухнув ногами, і газета зісковзнула на підлогу. Я побачив револьвер сорок п'ятого калібру, що лежав біля його колін. Він мав дванадцятидюймову металеву трубку, прикручену до ствола.

— Сідай, приятелю, — мовив хлопець. — Я знаю, що у тебе нема «пушки», — він постукав по видовженій трубці. — Безшумний. Я сам зробив цю штуковину. Його вистачить на три постріли, але й одного буде достатньо.

Я поглянув на хлопця, а він на мене, відтак я повільно сів обличчям до нього. Між нами було шість футів килима. Із цієї відстані я міг відчути його запах: він смердів грязюкою, затхлим потом і марихуаною.

— Чого ти хочеш?

— Ти стомився від життя, приятелю? — запитав він, зручніше вмощуючи своє огрядне тіло у кріслі. — Краще, щоб це було так. Тобі не довго лишилося.

Від погляду у ці скляні, задурманені наркотиками очі, такі ж байдужі, як очі змії, аж мороз пішов поза шкірою.

— Люблю життя, — сказав я, аби не мовчати. — І добре з ним ладнаю.

— Це погано, — він ледь ворухнув револьвером, і тепер чорна трубка раптом почала вказувати прямісінько на мене.

— У тебе є дівчина?

— Кілька... а що?

— Просто цікавлюсь. А вони засмутяться, коли почують, що тебе прикінчили?

— Одна чи дві можуть. Послухай, це якась божевільна розмова. Що ти маєш проти мене? Що я тобі зробив?

— Нічого, приятелю, — його тонкі бліді губи зазміїлися в глузливій посмішці. — Ти здаєшся хорошим хлопцем. У тебе гарна квартира. Я бачив, як ти приїхав. У тебе гарне авто.

Я зробив довгий глибокий вдих.

— Може, ти відкладеш цей револьвер, і ми поговоримо, як друзі, — сказав я, не надто сподіваючись на успіх. — Може, вип'ємо?

— Я не п'ю.

— Тим краще для тебе. Інколи мені також хочеться не пити. Я міг би зробити напій прямо зараз. Ти не проти?

Він заперечно похитав головою:

— У нас тут не пиятика.

Поки тривала ця божевільна розмова, мій розум напружено працював. Цей непроханий гість був великий, сильний і дужий. І якби не револьвер, я був би готовий кинутися на нього. Не такий я вже й слабкий, і у мене є один чи два прийоми, аби впоратись зі шпаною його ваги й тілобудови. Я був за шість футів од нього. Один блискавичний стрибок поставив би мене у рівні з ним умови — якби не зброя у нього в руці.

— А що це за вечірка тоді? — запитав я, пересуваючи свою праву ногу так, щоб вона опинилась трохи позаду передньої ніжки мого стільця. У такому положенні у мене була правильна опора, щоб катапультуватися на хлопця, якщо випаде нагода.

— Вечірка зі стрільбою, приятелю, — сказав він і захихотів.

— А кого застрелять?

— Тебе, приятелю.

Якби ж я так сильно не пітнів! Це мене дратувало й завдавало клопоту. Я й раніше бував у таких ризикованих ситуаціях, але не настільки небезпечних, як ця. Якби ж я не почувався таким до дідька боягузливим!

— Але чому? Навіщо це все?

Він підняв зброю і потер голову там, де мало би бути його вухо, дулом револьвера.

— Не знаю. Та мені й нецікаво, — мовив він. — Я лише хочу трохи підробити грошенят.

Я облизав губи. Та мій язик був настільки сухим, що це виявилося даремною тратою зусиль.

— Тобі заплатять за моє вбивство? Так?

Хлопець схилив голову набік.

— Звичайно, приятелю. Чому б іще я хотів тебе вбити?

— Розкажи мені про це, — мовив я здавленим голосом. — У нас багато часу. Хто платить тобі за моє вбивство?

Він байдуже знизав велетенськими плечима.

— Не знаю, приятелю. Я грав у пул, коли підійшов цей тип і запитав, чи хочу я заробити п'ять сотень баксів. Ми пішли у закуток, він дав мені сотню й сказав прийти сюди та всадити в тебе кулю. Коли я це зроблю, він дасть мені решту бабла. Тож от я й тут.

— Хто це був?

— Не знаю, просто якийсь тип. Куди б тобі хотілось її отримати, приятелю? Я добре з цим впораюся. Постріл у голову — найшвидший, але ти вибери, що тобі до вподоби.

— А як виглядав цей тип? — запитав я відчайдушно.

Незнайомець насупився і підняв револьвер так, щоб він вказував на мою голову.

— Не турбуйся про нього, — у його голосі прозвучала несподівана нотка люті. — Ліпше починай хвилюватися про себе.

— П'ять сотень не так уже й багато. Я готовий дати більше, — сказав я. — Може, заховаєш зброю, і я дам тобі тисячу?

Він глузливо посміхнувся.

— Уклавши угоду, я її дотримуюся, — кинув він.

А тоді задзвонив телефон.

За наступні двадцять секунд я підбадьорився. Дзвінок налякав незнайомця, і він поглянув у бік телефону.

Я накинувся на хлопця, маківка голови цілилася йому в обличчя, а руки

1 ... 17 18 19 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Труна з Гонконгу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Труна з Гонконгу"