Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

— Нумо візьмімося до справи, — починає Зимнєв, не звернувши на неї уваги.

Чоловік дістає теку з проєктами й розкладає на столі.

Зимнєв справжній професіонал. Це відчувається в манері подачі, у тому, як він упевнено розповідає про проєкти. Якоїсь миті Климшин намагається й мене залучити, але я відмовчуюся, а Зимнєв каже, що я поки тільки набираюся досвіду, тож не на часі мені розповідати.

У мене вперше в житті такий керівник, за яким як за кам’яною стіною. З ним немає відчуття, що я маю калюжею стелитися, але зробити роботу. Її навпаки хотілося робити, щоб не підставити його.

Климшин задоволений запропонованим проєктом, і чоловіки потискають один одному руки.

— І все ж, нумо вип’ємо за настільки вдалу угоду, — каже Климшин, підіймаючи келих.

Я беру свій сік, але клієнт наполегливо підсовує до мене келих із вином.

— Я не п’ю, — ввічливо відмовляюся.

На столі з’являється їжа. Зимнєв все ж зважився спробувати запропонований стейк. Як сказав Климшин:

«Ти мені пропонуєш новий ресторан, а я тобі пропоную стейк. Нумо не будемо відмовлятися від взаємовигідних пропозицій».

Щось було в цих словах.

Також і мені замовили салат, хоча я відмовлялася всіма силами. Усе ж зарплату ще не дали, і немає в мене таких грошей. І я не настільки смілива, щоб просити в борг у Зимнєва, або настільки? 

Я схиляюся до боса, поки Климшин відвертається на телефон і відходить від столу.

— Вадиме Сергійовичу. У мене грошей немає. Можна у вас позичити до зарплати?

Брови боса мало не на чоло лізуть від мого нахабства. Але зелені очі так і продовжують свердлити мене.

— Софіє, я заплачу, — відповідає він. — Можете ще десерт замовити.

І каже так спокійно і природно. Хоча з його автомобілями вечеря в такому ресторані — нічого не варта.

— Дякую, — відповідаю я з радістю, і кровожерливо накидаюся з виделкою на салат.

Чую, як Зимнєв гмикає.

— Вадиме, Софіє, ми просто зобов’язані випити, — Климшин повертається до столу.

Я теж погоджуюся з його словами під важке зітхання керівника. Хай буде що буде, як то кажуть, коли керівництво платить.