Читати книгу - "Книга Піску. Пам’ять Шекспіра"

то студенти, звісно ж, прозвали його Еріком Рудим[109]. Він вважав, що неминучо хибне вживання сленгу робить чужинця зайдою, і ніколи не опускався до того, щоб вимовити окей. Добрий знавець північних мов, англійської, латини і — хоч не зізнавався в цьому — німецької — він без великих зусиль проклав собі путь в університетах Америки. Його першою працею стала монографія про чотири статті Де Квінсі, які той присвятив впливу данської мови на озерний край Вестморленда[110]. Наступною стала публікація про говірку йоркширських[111] селян. Обидві розвідки були схвально сприйняті, однак Ейнарссон вважав, що його кар’єра потребує чогось такого, що викликало б здивування. В 1970 році він надрукував у Єльському університеті ґрунтовний критичний огляд балади «Битва при Молдоні»[112]. Ерудиція нотаток була незаперечною, проте деякі висловлені в передмові гіпотези спричинилися до дискусії в майже замкнених академічних колах. Ейнарссон, зокрема, стверджував, що стилістично балада споріднена, нехай навіть віддалено, з героїчним «Фіннсбурзьким фрагментом»[113], а не з розміряною риторикою «Беовулфа»[114], і що використання в ній зворушливих подробиць дивним чином випереджає прийоми, якими ми справедливо захоплюємося в ісландських сагах. Він також виправив деякі інтерпретації тексту Ельфінстона[115]. В 1969 році його призначили професором Техаського університету. Як відомо, в американських університетах за звичаєм проводяться конференції германістів. Докторові Вінтропу випало взяти участь у попередній в Іст-Лансинґу[116]. Керівник департаменту, який збирався на відпочинок, попросив його продумати кандидатуру учасника наступного засідання, запланованого у Вісконсині. Претендентів було тільки двоє — Герберт Локк та Ерік Ейнарссон.

Вінтроп, як і Карлайл, зрікся пуританської релігії своїх предків, але не етичних почувань. Він не відмовився дати пораду й розумів, що має робити. Герберт Локк з 1954 року всіляко допомагав йому з коментованим виданням «Беовулфа», яке в деяких навчальних закладах замістило працю Клебера[117]; тепер він укладав надзвичайно важливий для германістики англійсько-англосаксонський словник, що мав увільнити читачів від часто-густо марного читання етимологічних словників. Ейнарссон був набагато молодший; його самовпевненість викликала неприйняття у всіх, зокрема й у Вінтропа. Коментар до «Фіннсбурзького фрагмента» зробив його ім’я більш відомим. Він легко входив у полеміку і на конференції міг виконати свою місію краще, ніж похмурий та боязкий Локк. Такі сумніви змагали Вінтропа, коли сталася ця подія.

В Єльському університеті з’явилася розлога стаття про викладання англосаксонської літератури й мови. На останній сторінці внизу стояли цілком прозорі ініціали Е.Е., і — начеб для того, щоб розвіяти останні сумніви — слово Техас. У статті, викладеній властивою чужоземцям правильною англійською, не було й натяку на нечемність, але тон її був дещо визивний. Стверджувалося, що розпочинати курс вивченням «Беовулфа», твору хоч і стародавнього, але написаного начебто в дусі Вергілія й пишномовного, так само неправомірно, як і починати студіювання англійської мови із заплутаних поезій Мільтона. Автор радив відійти від хронологічного порядку: розпочати з надгробного напису XI сторіччя, що містить ознаки сучасної мови, а потім рухатися назад, до джерел. Що ж до «Беовулфа», на його думку, досить було підібрати якийсь уривок з марудного масиву в три тисячі рядків; приміром, той, де йдеться про поховання Скйолда[118], котрий вийшов з моря і повертається до моря. Хоч ім’я Вінтропа жодного разу не згадувалося, той відчував, що всі нападки спрямовані проти нього. Втім, ця обставина важила для нього менше, ніж те, що було поставлено під сумнів його педагогічний метод.

Залишалося кілька днів. Вінтроп хотів бути справедливим і не міг дозволити, щоб публікація Ейнарссона — вже широко відома та обговорювана — вплинула на його рішення. Це далося йому нелегко. Одного ранку Вінтроп мав розмову зі своїм керівником; того ж дня Ейнарссон одержав офіційне відрядження до Вісконсину.

Напередодні дев’ятнадцятого березня, дня від’їзду, Ейнарссон зайшов до кабінету Езри Вінтропа. Він прийшов попрощатися й подякувати господареві. Одне з вікон виходило на засаджену деревами похилисту вулицю; їх оточували полиці з книжками, й Ейнарссону одразу впало в око найперше видання «Edda Islandorum»[119] у пергаментній палітурці. Вінтроп відповів, що не сумнівається, що той успішно виконає завдання, тож не варто дякувати. Розмова, якщо я не помиляюся, була тривалою.

— Поговорімо відверто, — мовив Ейнарссон. — В університеті кожен собака знає, що коли наш керівник Лі Розенталь удостоїв мене честі нас представляти, то вчинив він так за вашою порадою. Я намагатимусь вас не розчарувати. Я добрий германіст; мова саг — це мова мого дитинства, а моя англосаксонська вимова краща, ніж у моїх британських колег. Мої студенти кажуть cyning, а не cunning[120]. А ще вони знають, що в класі категорично заборонено курити, і їм невільно приходити на заняття, вбраними, як хіпі. Що ж до мого нещасливого суперника, було б поганим тоном його критикувати; стосовно кенінґів він виявляє знання не лише першоджерел, а й відповідних праць Майсснера та Марквардта[121]. Втім, облишмо дурниці. Я повинен з’ясувати цю справу особисто з вами, докторе Вінтропе. Я залишив батьківщину наприкінці 1967 року. Коли хтось наважується емігрувати до якоїсь далекої країни, він неминуче бере на себе повинність у цій країні прогресувати. Перші два мої опуси чисто філологічного характеру мали одну-єдину мету — перевірити власні можливості. Цього, вочевидь, було замало. Мене завжди цікавила «Битва при Молдоні», яку я можу повторити напам’ять майже без запинки. Я домігся, що у Єльському університеті надрукували мій критичний огляд. Як вам відомо, балада відтворює перемогу скандинавів, однак твердження, буцімто вона мала вплив на пізніші ісландські саги, я вважаю неприйнятним та абсурдним. Я включив його, щоб полестити англомовним читачам.

А тепер переходжу до головного — моєї полемічної публікації в «Єльському місячнику». Як ви знаєте, вона виправдовує чи принаймні намагається виправдати мою систему, але водночас свідомо перебільшує недоліки вашої, пропонуючи студентам — замість трьох тисяч марудних рядків, що переповідають заплутану історію, — докладний словник, який дозволить їм, якщо вони не відмовляться від свого наміру, насолодитися корпусом англосаксонської лексики. Моєю справжньою метою була поїздка до Вісконсину. Ми з вами, любий друже, чудово знаємо, що всі ці конференції — дурниці, зайве марнотратство, але вони потрібні, коли йдеться про curriculum[122].

Вінтроп здивовано подивився на співрозмовника. Він був розумний, проте волів сприймати речі всерйоз, зокрема конференції та Всесвіт, що цілком може виявитися космічним жартом. Тим часом Ейнарссон вів далі:

— Можливо, ви пам’ятаєте нашу першу розмову. Я саме приїхав з Нью-Йорка. Була неділя; університетська їдальня не працювала, і ми пішли снідати до