Читати книгу - "Наречена для боса, Астра Вєєр"

Діана

Та він взагалі знахабнів. Не бос, а кровожер якийсь. 

Ніколи ще хлопцям не прала штани, а цьому вже повинна, все й відразу. Ще й гідністю своєю подражнив через боксери. І нічого я не розглядала. Навіть туди не дивилася. Хіба що, на секундочку, око зачепилося за босівську вежу.

Ось так, лаючись над умивальником в туалеті приймальні, я злилася на Максима Нахабавича і мстиво прала його бежеві штани. Не повністю всю тканину, а тільки частину на дупі. Дивом згадала пораду бабусі, при плямах від чаю - спочатку натерти тканину лимоном, якщо немає часу замочити. Так і зробила. Потім взялася за мило.

І треба ж було мені ще й у це вляпатися! Міг би прийти в чорному костюмі, так ні ж, його на світленьке потягнуло. Або міг чай допити, щоб не спокушати мене на помсту.

На бежевому кольорі я прогоріла. Та що там, прогоріла ще вчора, погоджуючись на тортури. Висновок поки такий: що босові не зроблю - проти мене обертається.

Він на конференцію зараз відправиться, а мені доведеться відновлювати всі документи. Другий робочий день не краще вчорашнього виходить. На першому поверсі зустріла своїх колег, так вони відвернулися і зробили вигляд, що мене не помітили. Знали б вони, чому заздрять.

- Діано, ворушіться швидше!

Грізний наказ під дверима.

У мене аж скрутилися нутрощі у вузол.

- Зараз, зараз отримаєте штани, - вигукую босові, щоб не ліз до мене, і включаю сушарку для рук.

На прання витратила шість хвилин, на щастя плями відіпрати вийшло. Залишається п'ять до наради. А може бути, п'ять хвилин до страти мене.

Сушарка працює на всю міць, я на витягнутих руках тримаю і молюся, щоб скоріше висохло. Гаряча пара обпалює пальці, але терплю. З роботою помічниці я впораюся, хоч Максим і вважає мене дурною куркою.

- Рівно хвилина і я вибиваю двері!

- Вже виходжу, почекайте в приймальні.

Тканина висохла на місцях, які довелося намочити, виглядали штани м'ятими, але цілком собі терпимо. Чайних плям немає.

Як помічниця я впоралася? Так.

А як фіктивна наречена? Хм-м... дещо додати не завадить.

Вилітаю в останні півхвилини. Бос вириває свою нижню частину костюма, ледь не позбавляючи мене рук.

- Плям немає? Дивно. - гмикає. - Стілець замінити. Тепер будеш ти першою все пробувати та скрізь сідати.

Дякую за велику честь. У реверансі для нього випадково не впасти?

Бос одягає штани вже на бігу до дверей.

Дивлюся на нього ззаду і розумію... до нервового тику бісить гад.

Ну гаразд ще, багатий і розумний. Навіщо таким красунчиком бути? У мене ж біля нього загострюються комплекси.

- Там щось мокре спереду залишилося! - бос завмирає біля дверей.

У мене був розрахунок, що в поспіху не відразу помітить.

Ой-ой.

- Висохне, Максиме Юрійовичу. Вас вже чекають.

Я сама миролюбність і спокій.

Пару міцних слівець пропускаю повз, ну з ким не буває. Бос мені скаженим дістався. І є виправдання: не я його вибрала, сам на мене напав.

За ним нарешті зачиняються двері. Мій спокій туди ж вилітає.

Пф-ф!

Терміново потрібно випустити пару. Інакше з вух повалить. Хапаю зі столу олівець і кидаю з силою. Потрапляю у двері, і якраз у той момент, коли в приймальню заглядає Тимур.

Влучність не моє, фізрук зі школи свідок.

Але Тиму я влучила прямісінько по лобі. В саме яблучко, що називається.

- Нічого собі у вас тут розваги! - колега потирає забитий лоб і заходить з документами.

- Пробач, я випадково, - ніяково стає.

- Потрібно передати на підпис, Діано... е-е-е…

- Тиме, заспокойся. Називай мене, як і раніше. Я ж не твоя начальниця.

Запрошую його присісти. Нехай хоч перепочине хлопець, знаю я, як на другому рівні ганяють.

- Круто тобі тут! - захоплено вимовляє колега, роздивляючись простору приймальню.

- Та вже краще, ніж у нашому тераріумі, - видавлюю із себе посмішку.

Але це я для Тимура кажу.

Там залишився тераріум з дрібними піраньями. А тут я, наче в пащу крокодилу потрапила.

- Краще розкажи, що у вас там нового? Як тобі працюється без мене? - швидше перекладаю від себе тему, крім брехні, все одно нічого сказати не зможу.

- За двох тепер мене ганяють, - зітхає колега. - Пощастило, що їм зараз частіше не до мене. - Мова йде про актив другого рівня менеджерів, я відразу розумію, і слухаю далі: - У жінок зараз дві теми найважливіші, чешуть язиками з самого ранку. Перша тема стосується тебе, Діано.

- Коли я встигла з новим босом переспати?

- Еге ж. І коли?

- Тиме! Зараз ще раз олівцем отримаєш!

- Зрозумів, зрозумів, не моя справа, - погоджується хлопець, прикриваючи долонею місце удару.

- Яка друга тема?

Несподівано навіть, що є ще щось, крім наговорювати на мене.

- Так це... ти хіба не чула вчора?

Кліпаю очима від нерозуміння.

- Ну, авжеж, тебе вчора сюди перевели, - до Тимура дійшло. - Весь колектив офісу готується до корпоративу.

- І на честь чого?

- Річниця компанії в цю п'ятницю! Щорічне свято. Банкет обіцяють розкішний, наші на другому, вибирають вбрання. Задовбали вже. Тільки й чую, хто яку сукню одягне, де зачіску зробить. Але запрошені не всі... молодшого персоналу і помічників менеджерів там не буде. Ех, я все найцікавіше пропущу.

- Ой, та нехай гуляють на здоров'я. В офісі набридли, ще цілий вечір з ними проводити.

Полегшено зітхаю, на відміну від сумуючого Тима.

- Діано, ау? Ти вже не помічник менеджера. Тебе запросять!

Ой, лишенько.

П'ятниця вечір. Там буде: бос, його брат, Дід Горинич, співробітники... там будуть всі.

Хоч би захворіти чимось до п'ятниці.

- Даремно ти не радієш. Співробітники зі стажем люблять свята на честь річниці. Я мрію дійти по рівнях до того, що і мене запросять.

З боку Тимур зараз нагадує мене, до того, як новий бос затягнув у своє лігво. Ось точно так я відчувала себе тут на днище та мріяла дертися вгору.

- Тиме, ну ти не засмучуйся. Я ж тепер наближена до самого, ти зрозумів кого. Отже, спробую за тебе замовити слівце.