Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Сонети. Світовий сонет 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"

308
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонети. Світовий сонет" автора Дмитро Васильович Павличко. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 179 180 181 ... 224
Перейти на сторінку:
Всі бруди й слабкості напастуваті; Ні, не просякла тванню моя кров — Не збився я з твоєї благодаті. Мій цвіте із трояндовим чолом, Ніщо без тебе всесвіту огром! 110 Це правда — я свої чуття найкращі Топтав, тинявся, наче скоморох; Захоплення нові і непутящі Купляв ціною зречень багатьох. Це правда, що дививсь я на справжденне Незвично якось, мовби з-під більма; Та гірші проби довели, що в мене Любові кращої, як ти, нема. Скінчилося, минулася недуга, Бери своє на безкінечні дні; Клянусь не спитувати більше друга, Ти — бог в любові, суджений мені. Вітай мене, мій піднебесний раю, До твого серця серцем припадаю. 111 За всі мої неправедні діла По праву лаєш недоріку-долю, Що кращого нічого не дала, Лиш публіку й публічності сваволю. Це звідси — на моїм найменні карб, І майже звідси — відбитки понурі, Мов на руках митця сліди від фарб, — Слід мого фаху на моїй натурі. О, зглянься наді мною, пожалій! А я нап'юсь найгіршої гіркоти, Самого оцту, щоб в душі моїй Інфекцію, вже борену, збороти. Та лиш твоє ласкаве співчуття Спроможне оновить моє життя. 112 Ти співчуттям стираєш з мого лоба Липке клейно принижень і падінь, Бо що мені чиясь любов чи злоба, Як ти даєш, мов зелень, схов і тінь? Що варт в мені хвали, а що — огуди, Від тебе вчути прагну, світе мій; Всі інші мертві суди й пересуди, І ті, що судять, добрий я чи злий. Оглухлий я, немов зміїні вуха, На всі прихильні й злобні голоси, Я їх в безодню кидаю; послухай, І я скажу, чому: бо ти єси Всього надовколишнього опора, А світ без тебе — пустка неозора. 113  Як я тебе покинув, розум мій Привласнив функції мойого зору; Вникає оком він в нутро подій, Але не бачить зовнішності створу. Те око не доносить до душі Рухомих форм — воно всі кшталти горне У щось одне, не відає межі, Що відділя від гарного потворне: Чи то гора, чи море, чи ріка, Чи день, чи ніч, чи крук, чи голубиця — У кожнім образі воно шука, Як і чи можеш в ньому ти відбиться. Мій ум, тобою сповнений надмір, Хоч сам правдив, мені скривляє зір. 114 Чи то мій ум, якому ти — корона, П'є лестощі — володарів напій? Чи, може, то твоя любов коронна Дала талант моєму зору свій, І розум творить чудеса очима — Лад добачає в створі нестравнім,
1 ... 179 180 181 ... 224
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети. Світовий сонет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети. Світовий сонет"