Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

— Пропусти мене, ідіоте! Я — доктор Роберт Стадлер!

Не ім’я, а його тон і манери, здавалося, переконали солдата.

— Один із нових, — промовив він і, відчиняючи двері, крикнув комусь усередині. — Агов, Макк, візьмися за цього дідугана, з’ясуй, що йому треба!

У порожній тьмяній бетонній залі його зустрів чоловік, схожий на офіцера, але його кітель був розстібнутий, а з кутика рота нахабно звисала сигарета.

— Хто ви? — гаркнув він, і його рука потяглася до кобури.

— Я — доктор Стадлер.

Промовлене ім’я не справило жодного ефекту.

— Хто дозволив вам сюди приїхати?

— Я не потребую дозволу.

А це, здається, подіяло. Чоловік вийняв з рота цигарку.

— Хто прислав вас? — запитав він дещо невпевнено.

— Дозвольте мені поговорити з комендантом, — вимогливо проказав доктор Стадлер.

— З комендантом? Ти запізнився, братику.

— Тоді з головним інженером!

— Головним — ким? Ах, із Віллі? З Віллі все гаразд, він один із нас, але щойно поїхав з дорученням.

У залі ще були люди, які зацікавлено прислухалися до розмови. Офіцер жестом покликав одного з них — неголеного цивільного у заношеному пальті, накинутому на плечі.

— Що вам потрібно? — гаркнув він на Стадлера.

— Чи хтось із вас міг би мені сказати, де джентльмени з наукового персоналу? — запитав доктор Стадлер люб’язно, але наполегливо.

Двоє чоловіків перезирнулися, немовби в цьому місці таке запитання недоречне.

— Ви приїхали з Вашингтона? — підозріло запитав цивільний.

— Ні. І я хочу, щоб ви збагнули, що я порвав з тією вашингтонською бандою.

— Овва! — Чоловік, здавалося, був задоволений. — Тоді ви Друг Народу, так?

— Я би сказав, що я найкращий друг, якого собі цей народ тільки може уявити. Я — людина, яка дала народові все оце, — він обвів рукою навколо себе.

— Справді? — вражено запитав чоловік. — То ви один із тих, хто домовився з босом?

— Відтепер і назавжди босом тут буду я.

Чоловіки перезирнулися, відступивши на кілька кроків. Офіцер запитав:

— Ви сказали, ваше прізвище Стадлер?

— Роберт Стадлер. І якщо ви не знаєте, що це означає, то незабаром дізнаєтеся.

— Будь ласка, ходімо зі мною, сер, — люб’язно, але несміливо мовив офіцер.

Те, що сталося потім, було для доктора Стадлера незбагненним, оскільки його свідомість відмовилася прийняти реальність. У напівосвітлених, захаращених кабінетах сновигали люди, на чиїх тілах висіло аж занадто багато зброї. Різкими голосами, що модулювали між страхом і нахабством, йому ставили купу безглуздих запитань.

Він не розумів, чи хтось із них намагався щось пояснити йому. Він не слухав. Він не міг уявити, що все це відбувається насправді. Він усе повторював їм тоном феодального монарха:

— Я тут відтепер бос… Я роздаю накази. Я прийшов взяти на себе контроль… Я власник цього всього.

…Я — Роберт Стадлер, і якщо ви не знаєте мого імені, вам, несосвітенні кретини, нема чого тут робити! Вас зараз розірве на шматки, якщо ви такі телепні! Ви бодай фізику в середній школі вивчали? Та вас, здається, навіть до середньої школи не допустили, жодного з вас! Що ви тут робите? Хто ви такі?

Йому знадобилося досить багато часу, щоб його розум перестав блокувати побачене: хтось уже випередив його плани, в когось уже виникла така ж, як і в нього, картина світу, такий самий образ майбутнього. Він усвідомив, що люди, які називають себе Друзями Народу, захопили «Проект Ікс» кілька годин тому, ввечері, з наміром встановити власне правління. Він розреготався їм в обличчя з гірким, недовірливим презирством:

— Ви самі не знаєте, що робите, нещасні малолітні злочинці! Чи ви думаєте, що це ви — ви! — можете керувати складною науковою апаратурою? Хто у вас за головного? Вимагаю зустрічі з вашим шефом!

Саме його владний тон, його презирство та їхня паніка — сліпа паніка людей нестримного насильства, в яких відсутні критерії безпеки та небезпеки — змусили їх засумніватись і подумати, що він, можливо, якийсь секретний високопоставлений член їхнього керівництва. Вони водночас були готові й підкоритись, і знехтувати будь-якою владою. Його футболили від одного смиканого начальника до іншого, та врешті-решт повели вниз залізними сходами вздовж довгого залізобетонного лункого підземного коридору на побачення із самим «босом». Бос знайшов собі притулок у підземній апаратній.

Серед складних приладів найточніших наукових машин, що видавали звукові хвилі, навпроти розподільчого щитка з лискучими важелями, дисками і датчиками, знаного як «ксилофон», Роберт Стадлер зустрівся з новим керівником «Проекту Ікс» — Каффі Мейґсом.

Він був убраний в тісну напіввійськову куртку і взутий у шкіряні чоботи. Складки шиї вивалювалися за межі його комірця, а чорні кучері злипалися від поту. Він тривожно і твердо походжав перед «ксилофоном», віддаючи накази людям, які забігали й вибігали з кімнати:

— Пошліть кур’єрів у всі окружні центри в межах досяжності! Повідомте, що Друзі Народу перемогли! Перекажіть, щоб не підкорялися наказам з Вашингтона! Новою столицею Народної Співдружності є Місто Гармонії, що відтепер називатиметься Мейґсвілл! Повідомте їм, що я очікую по п’ятсот тисяч доларів з кожних п’яти тисяч населення до завтрашнього ранку або ж!..

Мав минути певний час, щоб увага Каффі Мейґса і затуманений погляд його карих очей могли зосередитися на особі доктора Стадлера.

— А вам чого? Чого вам? — різко запитував він.

— Я — доктор Роберт Стадлер.

— Еге? Ах, так! Авжеж! Ви той великий прибулець із космосу, так? Ви той чувак, який виловлює атоми або щось типу цього. То якого біса ви тут робите?

— Це я повинен поставити вам це запитання.

— Ого. Послухайте, професоре, я не маю настрою жартувати.

— Я прийшов сюди взяти все під свій контроль.

— Контроль? Контроль над чим?

— Над цим обладнанням. Над цим місцем. Над територією, яка перебуває в радіусі його дії.

Мейґс хвильку тупо дивився на нього, а потім лагідно спитав:

— Як ви сюди дісталися?

— Автомобілем.

— Я маю на увазі, кого ви з собою привезли?

— Нікого.

— Яку зброю ви привезли?

— Жодної зброї. Достатнього мого імені.

— Ви приїхали сюди сам: зі своїм іменем і автомобілем?

— Так.

Каффі Мейґс розреготався йому в лице.

— Ви вважаєте, що можете впоратися з цим обладнанням? — запитав доктор Стадлер.

— Забирайтеся звідси, професоре, забирайтеся! Вшивайтеся, поки я вас не застрелив. Тут не місце для інтелектуалів!

— Що ви знаєте про це? — доктор Стадлер показав на «ксилофон».

— А кого це обходить? Десяток