Читати книгу - "Диво"

— Бачте, професоре,— в голосі Валерія була цілковита безтурботність, так наче все йшло саме так, як треба,— не кожен третій секретар мріє стати послом. Мені, наприклад, хочеться одного: повернутися додому, до Москви.

— Всі рвуться за кордон. А ви?

— А я рвуся звідси додому. Ви, мабуть, думаєте: молодий. А в мене вже є дружина й донька в Москві. Чому не тут, не зі мною? Дуже просто. Дружина інженер-електротехнік. Сюди приїхала, глянула і сказала, що нізащо не залишиться. Надто багато глини, а на глині, просто на голій глині, росте трава. Мов на кладовищі. Я, признатися, навіть не помічав цього, дружина ж тільки ту траву та глину й помітила. Тепер вона поїхала додому, а я продовжую дивитися довкола себе мовби її очима. Існує між близькими людьми щось невидиме, воно єднає їх навіть у примхах або в дивацтвах. Та вам це, мабуть, добре відомо.

— Умгу,— непевно відбуркнув Борис, лякаючись, що Валерій почне розпитувати про його неіснуючу дружину.

— Що ж до моєї терплячості по відношенню до Вассеркампфа, то це чисто професіональне. Ми вже тут звикли. Інакше не можна. Треба дати людині вибалакатися. Вам ще не доводилося бувати на суперечках ідеологічних, де йдеться про політику, філософію, літературу, мистецтво! Отам словоливство! Іноді потрібно не менше тижня, поки всі вони повикладають свої словесні запаси й не почнуть крутитися довкола того самого, мов той чоловік, що заблукав у лісі або в степу під час хуртовини.

До речі, ще студентом я читав, як один наш критик доводив, що буран у пушкінській «Капітанській дочці», де люди блукають,— це, мовляв, зразок критичного реалізму, а от буран в романі радянського письменника треба зображати в стилі соціалістичного реалізму, який вимагає, щоб герої не заблукали, а вийшли точно до мети.

— Хіба мало дурнів ще й у нас! — буркнув Отава. Він згадав історію з етюдом Таї на київській виставці, захотілося раптові спитати Валерія, чи не знає він такої московської художниці — Таї Зикової; бажання було безглузде й недоречне, щоб не піддатися йому, Борис наддав ходу й випередив Валерія, але той наздогнав його, вони вже виходили з цього розлінованого холодного департаменту, посольський шофер поїхав їм назустріч, Отава розумів, що зараз вони обидва опиняться в тісній машині, де вже не втечеш нікуди від свого співрозмовника, і тоді зовсім несила буде боротися з своїм наміром спитати, будь-що спитати (навіщо, навіщо?), тому зупинився, взяв Валерія за гудзик, глянув йому в очі й спитав, щоб покінчити відразу з своїми комплексами й забаганками:

— Ви знаєте,— але вмить схаменувся від перших же звуків своїх слів, стало йому соромно й боляче за свою нестриманість, він розгублено замовк, а потім, щоб уже не зганьбитися остаточно, дочепив до початку свого запитання зовсім інший, несподіваний для самого себе кінець,— коли ми поїдемо в Марбург?

— Побачимо, побачимо,— ухильно всміхнувся Валерій, відчиняючи перед Отавою дверцята машини,— на всяк випадок я замовлю квитки на завтрашній поїзд, але не гарантую, що ми туди поїдемо вже завтра. Ви гарантовані, що ваш пергамен — у Марбурзі?

— Оссендорфер — професор Марбурзького університету, я повинен побачитися з ним. Якщо це той самий єфрейтор Оссендорфер, що вбив мого батька, професора Гордія Отаву, я почну судову справу. А пергамен належав нашій державі, державному інститутові. В мене всі підтвердження…

— Поки ми з вами балакаємо, Оссендорфер може стати вже професором Гейдельберзького, скажімо, або й Гарвардського університету. Це по-перше. Прошу вас, сідайте. По-друге, навіть зостаючись у Марбурзі, він не захоче з вами бачитись — і ви його не примусите. По-третє, він скаже, що не має жодного пергамену, а скористався з фотокопії, власник же просив зберегти його інкогніто. Варіантів багато. Сподіваюся, до завтра гер Вассеркампф підготує нам їх якщо й не всі, то принаймні в десяток. Так що запасайтеся терпінням і витримкою.

РІК 1028. ТЕПЛІНЬ. КИЇВ

…и уста усобица в мятеж и бысть тишина

велика в земли.

Літопис Нестора

— По новості діла, втручатися не буду,— так сказав тоді князь, приймаючи їх у теремних сінях, де мав звичай, приймати всіх підданих, а згодом призвичаївся вести перемови там і з іноземними послами, щоб показати вищість своєї землі над усіма іншими, але посли, здається, так і не добирали, що й до чого, бо княжий терем був вельми заплутаний у своїх переходах, доводилося минати кілька сіней, в одних стояла велика сторожа, в других горіли свічі перед золотосяйними іконами, треті сіни звалися кожуховими, бо там слід було зоставляти верхню одіж — кожухи, корзна, важкі плащі, потім сходи — одні й ще одні — і просторе помешкання: різьблене дерево, прикраси золоті й срібні, застелені небаченими хутрами дубові лави, обкований чеканеним золотом княжий стіл, висока, зроблена вмілим дуборізом з суцільного шматка дерева підставка, на якій лежить розгорнена пергаменна книга в коштовній шаті, ще кілька книг дивно здоблених лежать на мальованій яскраво скрині поряд з княжим столом,— такого не побачиш ніде: ні в ромейського, ні в германського імператорів, ні в східних владик, ні в французького короля, ні в ярлів варязьких.

— По новості діла, втручатися не буду,— сказав князь ромейським умільцям, що прибули з Константинополя,— для нас головне — розміри й прикраси церкви, а решта — ваша турбота.

Він сидів на своєму княжому місці, вони стояли далеко від нього, стояли безладною мовчазною купою. Міщило звелів усім вистроїтися в ромейські святкові шати, все на них сяяло, змагаючись, із сяянням княжого золота й срібла, але на Ярослава, як видно, те не справляло жодного враження, його очі з холодною уважністю дивилися на всіх одразу, нікого не вирізняючи; Сивоокові вже знайомі були ті очі: вони нагадували йому холодні й тверді очі князя Володимира в Радогості, тільки в Ярослава, окрім холодності й твердості в погляді, світився глибокий розум, і від цього очі були мовби теплішими, не такими темними, як у його батька, мали барву солов’їного крила.

Князь, видно, вважав їх усіх за ромеїв, тому й звертався до них по-грецьки. Міщило, набундючений і наіндичений, теж чимдуж вдавав із себе ромея, почав розводити про Агапіта, став показувати князеві пергамен, на якому накреслено було Агапітом, як має виглядати споруджувана