Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Сонячна машина 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонячна машина"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонячна машина" автора Володимир Кирилович Винниченко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 181 182 183 ... 205
Перейти на сторінку:
ладу, вiн, Ганс Штор, сам-один буде в цьому домi берегти крижалi старого вiчного закону. I, коли б йому довелося iпомерти голодною смертю, вiн не опоганить уст своїх нечистим витвором грiха й злочинства.

Так вiдповiдає Ганс Штор i нiякого примирення не хоче, не допускає. Мамуня Штор зiтхає, нiжно гладить Макса по головi, але навiть вона не смiє, хоч потiшаючи, сказати, що колись старий примириться.

Ну, що ж. А проте вiн близький, свiй, рiдний i, розумiється, з голоду не помре — якось уже доведеться добувати для нього старорежимну їжу.

А от iще виїде знизу Елiза з своїм Георгом, i весь дiм тодi буде населений тiльки своїми, рiдними, близькими, єдиними на весь усесвiт.

Але Елiзу Труда бачгть дуже рiдко, та й то здалеку, мимохiдь. Елiза знов у сад тепер рiдко виходить. Зовсiм хора. Навiть обов'язкiв своїх у кухнi не може виконувати. Але й не треба! У графинi й панi Штор щастя вистачить на виконання обов'язкiв усiх бiдненьких принцес на свiтi. Розумiється, Трудi страшенно шкода Елiзи, але хто ж їй винен, що вона така запекла трупоїдка. Через це вона й хора.

Сама Труда дома буває дуже мало, а щодо Макса, то його можна бачити тiльки вночi — стомленого, змученого, але без-утомно бурного, палаючого, натхненного. Ну, про Рудi нема чого й казати — вiн навiть часто дома не ночує. Iрма iнодi сидить-сидить у Труди, цiлий вечiр просидить, проспiває, продивиться очi в сад, а в лабораторiї все темно, все тихо. Тiльки коли-не-коли по бузковiй алеї темною тiнню пройде принцеса Елiза.

Нема часу Рудi — страшенна маса труднощiв виникає з кожним днем. (Подумати собi. навiть iз такою, здавалося б, простою справою, як охопити страчений календар, i то стiльки мороки булої). I навiть Максовi часом страшно стає, чи надовго вистачить у людей доброї волi? Ну, мiсяць, ну, два, але не можна ж на бозна-доки добровiльно запрягти себе в тяжку роботу. Головне, чи вистачить радiсної, потребуючої розтрати зайвини сил. Це для Макса головне.

Розумiється, для бiдненької Iрми головне не це. Але нехай пройде свято, нехай. Найвища Рада трохи впорається з пiдрахунком, iз першими органiзацiйними заходами — i тодi, може, Рудi буде вiльнiший.

А надто вiдбути свято. Свято — це генеральний огляд сил. Це перший спiльний, пов'язаний крок. Нерозпорошенi атоми збилися докупи в кам'яних печерах, не зiгнане докупи обiрване листя померлого дерева, а щось єдине, щось складене з багатьох одиниць, живе, суцiльне, поєднане живими нитками. Вколи в одному кiнцi — i здригнеться в другому. От чого треба!

Вже по головних лiнiях ходять трамваї, вже над Берлiном пролiтають рiднi аера, вже куряться де-не-де димарi фабрик. Але це ж так мiзерно мало, це ж один камiнчик iз тої величезної гори, яку треба прочистити.

Макс увесь потонув у пiдготуваннi до свята. Свято, свято, свято! Свято — це пiдрахунок енергiї, готовностi, вiдданостi, з'єднаностi, волi. Це перший акт нової краси. Це перший вияв з'єднаної, пов'язаної до одного напрямленої радостi. Це може бути джерелом дальшого напруження волi. Пiдрахунок, реєстрацiя, органiзацiя, розумiється, необхiднi. Без них нiякої краси не створити. Без Рудi, Мертенса, Шпiндлера, без тисяч рахуючих, розумiючих, переставляючих нiчого не може бути; але так само не може бути й переставляння та розмiщення, так само не може куритися димар без радостi i спiву розмiщуваних сил. Колись можна було розмiщувати силою й конечнiстю, тепер цим не розмiстиш. Отже — свято, свято, свято!

I на свято мобiлiзовано кравцiв, шевцiв, малярiв, теслiв, грабарiв, швачок, поетiв, артистiв, музик i величезнi хори. Щовечора сяючi всiма кольорами свiтла, величезнi плакати нагадують про свято. Готуйтеся до свята! Всi до помочi!

А за Берлiном на широченному полi безупинно гарячкове кипить робота. Авто-бендюги звозять матерiали, вишуканi по старих складах, армiя грабарiв блискає до сонця лопатами; стукiт молоткiв лякає жайворонкiв.

Тепер не тiльки Рудi, але i Макс, i сама Труда часто не ночують дома. I в тихому старенькому домi цiлими днями й ночами стоїть втихомирена, спочиваюча тиша. I пальцi старої графинi викликають тепер усе такi величнi, задумано-урочистi звуки. I старий граф часом пiдходить iззаду, нахиляється й мовчки вдячно цiлує в чорно-сиву, втихомирену голову.

* * *

Широченне поле кишить уже зранку висипаним iз велїтенського мiшка на блискучу зелень людом. А потоки тiл щораз бiльше стiкаються та стiкаються в авто, двоколесах, на конях, i, головне, на власних ногах iз усiх каналiв Берлiна. З коробками Сонячних машин за плечима, з цiкавiстю, з тихим блиском волi в очах, iз гомоном, спiвом, бренькотом гiтар, мандолiн. Усi святочно якнайкраще прибранi, всi пiдстриженi, хоч не всi голенi, але ж усi вимитi.

Небом од сиво-золотої хмари до хмари величию, благосно-. палюче творить довiчну путь свою Велика Мати. Далекi-далекi фiалковi тони лiсiв запнутi серпанком синюватого туману. А з другого боку в небо до Матерi в захватi простягнув свої шпилi, башти, дзвiницi старий Берлiн.

I як тiльки останнi будинки вiдсуваються за стани, так перед очима серед поля встає гора. Справжня гора, якої тут нiколи не було. Навiть заросла зеленою соковитою весняною травою. А на самiй горi… Що там на горi? Золота велетенська скриня? Ковчег! Жертовник? Вона горить ребрами, гранями, стрiлчасто промiниться жовтим, золотим, слiпучим блиском. На нiй на одному кiнцi комин, як у Сонячної машини. Госто-ди! Та це ж величезна Сонячна машина!

I вже невтримно плещуть руки до рiдної, знайомої, не зразу впiзнаної.

Але що там за будiвлi за горою? Ангари, бараки якiсь? Круг гори спiраллю до самою Сонячної машини йде дорога з високим бар'єром. Люди крихiтними кузочкамн лазять по горi, облiпили п'єдестал Сонячної машини, величезними згустками хилитаються по схилах i пiд горою.

Густий, моторошний гуд стоїть над полем, рiвний, гуркочучий, як гомiн вод велетенського водоспаду. Краплини цього водоспаду рухаються, миготять усiма фарбами своїх убрань. Хiтони вiльноспiлчан, старi омнеїстичнi жабо, переливчастi шовки, нiжна бiлiсть старого мережива. А помiж ними тепла, непiдлегла нiяким фарбам матовiсть голих спин, рук, грудей. Гордi змогою показати свої напiвголi тiла, пiдстьобнутi поглядами, увагами, заздрiсними й захопленими, вони недбало й зневажливо просуваються помiж замотаними в купи матерiй нещасними — хiба ж можна на свято Сонячної машини з'являтись отакими опудалами? А ще сонцеїсти, вiльносиiлчани називаються!

Гуд росте, обростає новими голосами, спiвами, вигуками, оплесками. Кишуща маса крапель водоспаду щораз ширше й ширше розливається на полi, вже от-от досягне фiалкового тону лiсiв. Уже по полю на рiвних вiддаленнях розставляють трибуни з широкогорлими рупорами. Вже бiля

1 ... 181 182 183 ... 205
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячна машина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячна машина"