Читати книгу - "Необхідні речі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«То принаймні подивися, ЗА ЩО ти це зробив, – наполягав лютий голос. – Це ж ти можеш зробити, правда? Іди подивися! ГАРНЕНЬКО все роздивися!»
Знову спалахнула блискавка. Норріс подивився на вудку «Бейзен»… і закричав від болю й невіри. Смикнувся, ледь не впав з табуретки й мало не повісився випадково.
Лискучого «бейзена», гнучкого й міцного, більше не було. На його місці стояла брудна шкарубка жердина, проста палиця з прикрученою іржавим болтом дитячою котушкою «Зебко».
– Украли! – закричав Норріс.
Умент повернулася вся його гірка заздрість і параноїдальна жадібність, і він відчув потребу кинутися на вулицю шукати крадія. Він має їх усіх убити, усе місто, якщо доведеться, щоб дістатися до чоловіка чи жінки, відповідальних за це.
– ХТОСЬ УКРАВ МІЙ «БЕЙЗЕН»! – знову завересканив він, хитаючись на стільці.
«Ні, — відповів злий голос. – Таким він і був завжди. У тебе вкрали тільки шори, які ти почепив на себе, на свою свободу волі».
– Ні! – Монструозні руки ніби вчепилися з боків Норрісової голови й почали стискати. – Ні, ні, ні!
Але знову спалахнула блискавка, демонструючи на місці «бейзена» брудну бамбукову вудку. Норріс був поставив його там, щоб це була остання річ, яку він побачить, зістрибуючи з табуретки. Тут нікого не було, ніхто нічого не чіпав, тому голос має рацію.
«Такою вона завжди й була, – не вгавав лютий голос. – Питання лише в тому, чи зробиш ти щось тепер, чи просто втечеш у темряву?»
Норріс почав обмацувати петлю і разом з тим відчув, що в сараї він не сам. У ту ж мить, здавалося, навколо запахло тютюном і кавою, а ще якимсь ледве чутним одеколоном, ніби «саутерн джентльменом» – духом містера Ґонта.
Він або втратив рівновагу, або чиясь зла невидима рука штовхнула його з табуретки. Падаючи, він зачепив її ногою й перевернув.
Норрісів крик задушився, коли міцно затягнувся зашморг. Сповнений паніки, він рукою намацав крокву й ухопився за неї рукою. Частково піднявся, даючи собі невеликий люфт. Іншою рукою вчепився за петлю. Він відчував, як конопляні волокна деруть горло.
«Ні – це правильна відповідь! – почув він розлютований голос містера Ґонта. – Ні – це найправильніша з можливих відповідей, довбаний ти боржник!»
Його тут не було, насправді ні. Норріс знав, що його не штовхали. Однак усе одно він був цілком упевнений, що містер Ґонт тут був… і що містер Ґонт невдоволений, бо планував, що все піде по-іншому. Ті придурки не мали нічого бачити. Принаймні доки не стає пізно.
Норріс смикав і роздряпував петлю, але зашморг наче перед тим умочили в бетон. Рука, якою він тримався, шалено тремтіла. Ноги ножицями метлялися туди-сюди за три фути над долівкою. Він не зможе довго триматися на половині підборіддя. Дивовижно, як він узагалі зміг видлубати в петлі хоч якусь проріху.
Нарешті Норрісові вдалося пробратися двома пальцями під петлю і наполовину розтягнути її. Норріс дістав голову з петлі, коли жахлива отупіла судома вразила руку, якою він тримався. Норріс повалився на підлогу схлипуючою гурмою, притискаючи до грудей онімілу руку. Промайнула блискавка, від якої слина на оголених зубах обернулася дрібними фіолетовими дугами світла. Він відключився… на скільки часу, точно не знав, але коли розум виплив на свідомість, дощ і блискавиці не вщухли.
Норріс зіп’явся на ноги й підійшов до вудки, не відпускаючи руку. Судома вже ослаблювалася, але Норріс іще віддихувався. Він схопив вудку й уважно і з люттю роздивився її.
Бамбук. Брудний псячий бамбук. Він нічого не вартий. Не вартий нічого.
Худі Норрісові груди натужно вдихнули, і він закричав від сорому й люті. Разом з тим підняв коліно і переламав через нього вудку. Склав шматки разом і знову переламав. У руках вони здавалися гидкими, майже заразними. Здавалися облудними. Норріс шпурнув їх убік, і шматки полетіли на перекинуту табуретку, як купка безцільних паличок.
– Туди! – скрикнув він. – Туди! Туди! ТУДИ!
Думками Норріс повернувся до містера Ґонта. Містера Ґонта зі сріблястим волоссям, твідом і голодною посмішкою, повною зубів.
– Я тебе дістану, – прошепотів Норріс Ріджвік. – Не знаю, що після цього буде, але я тебе хоч із-під землі дістану.
Він підійшов до дверей сараю, розчахнув їх і вийшов під зливу. Машина-два стояла в нього на під’їзній доріжці. Він нахилився худим тілом Барні Файфа на противагу вітрові й рушив до автомобіля.
– Не знаю, хто ти, – процідив Норріс, – але йду по твою брехливу ошуканську сраку.
Він сів у машину і здав назад. Приниження, страждання і гнів усі разом боролися в нього на обличчі. З’їхавши з доріжки, він повернув ліворуч і рушив у бік «Необхідних речей», витискаючи максимум.
3
Поллі Чалмерз снила.
Уві сні вона заходила всередину «Необхідних речей», але за касою стояв не Ліленд Ґонт. Натомість там була тітка Евві Чалмерз. На ній були найкраща блакитна сукня і блакитна шаль із червоною облямівкою. Між великими і не по-людськи рівними штучними зубами була затиснута цигарка «Герберт Тарейтон».
«Тітко Евві! – у сні крикнула Поллі. Велике задоволення і ще більше полегшення – полегшення, знайоме нам лише зі щасливих снів і в моменти прокидання від кошмарів – наповнили її, наче світло. – Тітко Евві, ви жива!»
Але тітка Евві ніяк не показала, що знає її. «Купуйте все, що вам завгодно, міс, – промовила тітка Евві. – Між іншим, вас Поллі звати чи Патриція? Я якось не припімнаю».
«Тітко Евві, ви ж знаєте, як мене звати, – я Тріша. Ви мене завжди Трішею називали».
Тітка Евві не звернула уваги. «Як би вас не звали, у нас сьогодні особливий день. Продається все».
«Тітко Евві, що ви тут робите?»
«Я тут ЖИВУ, – відповіла тітка Евві. – Узагалі, всі в цьому місці тут живуть, міс Два Імені. Як на те пішло, усі у СВІТІ тут живуть, бо всі люблять добру оборудку. Усі люблять отримати щось за ніщо… навіть якщо воно коштує все».
Гарне відчуття раптово щезло. Йому на зміну прийшов благоговійний страх. Поллі зазирнула в скляні шафки і побачила пляшечки темної рідини, позначені «ЕЛЕКТРИЧНИЙ ТОНІК ДОКТОРА ҐОНТА». Там були неякісні механічні забавки, що викашлювали коліщатка й випльовували пружини вже після другого накручування. Там були вульгарні секс-іграшки. Маленькі флакони чогось схожого на кокаїн: ці були позначені наліпкою «КІКАПУКСЬКИЙ ПОРОШОК ДЛЯ ПОТЕНЦІЇ ДОКТОРА ҐОНТА». Усе кишіло дешевими витребеньками: пластикова собача блювота, порошок для чухання, цигарки-петарди, шокери для рукостискання. Була також парочка рентгенівських окулярів, за допомогою яких начебто можна дивитися крізь зачинені двері й жінкам під одяг, але насправді від них просто залишалися темні кола біля очей, як у єнота. Були там пластикові квіти, мічені карти й дешеві парфуми, позначені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідні речі», після закриття браузера.