Читати книгу - "Принц Ґаллії"

Ти, безумовно, спитаєш, з якого це побиту Філіп вирішив залишитися в Памплоні. Я теж спитав, а він відповів мені, що збирається перенести свій двір з Тараскона до Тулузи — дон Робер, виявляється, продав йому Імперіал. Атож, той самий палац у старій частині міста, що був резиденцією останніх римських намісників і перших королів Ґаллії. Королівській скарбниці бракує коштів далі утримувати його — ти ж знаєш, який бідний наш король. Та й який він, власне, король, якщо вже відверто. Предки дона Робера розчленовували свій домен, передаючи у володіння кожному з менших синів окреме ґрафство, і ось результат — незабаром Філіп відбере в нього корону.

Але це ще не пояснює, чому Філіп лишається в Памплоні, можеш сказати ти. Я теж так сказав Філіпові. А він мені сказав, що сьогодні надсилає превелебному Антоніо відповідні розпорядження, і незабаром в Тарасконі почнеться такий гармидер у зв’язку з переселенням, що спокійного життя там не буде. Марґарита люб’язно запропонувала Філіпові тим часом погостювати в неї (мабуть, все ще сподівається знов запопасти його до себе в ліжко), і він погодився.

Отож, Амелінко, з наступного року ми житимемо в Тулузі. По ідеї, таке Філіпове рішення цілком зрозуміле і логічне. Одружившись з Анною Юлією, він стане ґрафом Періґору, Руерґу та Ґотії (навряд чи маркіз Арман довго протягне), а отже, й головним претендентом на ґалльську корону. Ще на минулому тижні Ернан казав мені, що після смерті старого маркіза Філіп стане фактичним правителем Ґаллії і, природно, не забариться переїхати до столиці свого королівства. Як бачиш, він (тобто Ернан) не помилявся, він взагалі рідко помиляється, коли щось каже.

Однак я підозрюю, що не тільки ця обставина спонукала Філіп квапитися з переселенням, а оце трохи подумавши, я дійшов висновку, що й лишитися в Памплоні він вирішив зовсім не тому, що в Тарасконі незабаром почнеться гармидер. Здається, передучора Ґастон казав мені, що це викличе багато пересудів, коли пані Бланка замешкає в Тарасконі — адже вона королівська дочка, і положення, в якому вона опиниться, буде для неї принизливим. А от Тулуза — це вже інша річ. Її переїзд до Тулузи вважатиметься цілком природним — їй скоро сімнадцять років, вона ґрафиня Нарбонська, пер Ґаллії, розлучена з чоловіком, а те, що вона житиме з Філіпом, ця вже її особиста справа. Головне, що всі пристойності будуть дотримані, і навряд чи хтось наважиться поставити на карб розлученій жінці, тим більше ґрафині, та ще й принцесі, що вона взяла собі коханця — надто ж, коли ним буде Філіп.

Оце, гадаю, і є справжня причина, чому Філіп лишається в Памплоні. Імперіал буде облаштований щонайраніше за три місяці, цебто якраз до нашого повернення з Рима. Філіп же нізащо не хоче розлучатися з пані Бланкою — навіть на день, не кажучи вже про три місяці. Треба сказати, що він просто схибився на ній, носиться з нею, як дурень з писаною торбою. Ернан каже, що це у нього всерйоз і надовго, і дуже при тому хмуриться. У мене складається враження, що Ернан побоюється, як би Філіп не послав імператора з його донькою-синочком к бісовій матері і не одружився з Бланкою, добре що вона вже розлучена… чи на жаль для Ернана, вона вже розлучена — здається, я зрозумів, чому Ернан був незадоволений рішенням монсеньйора Франциско де ла Пеньї і назвав його скороспішним і неканонічним. Він просто не хоче, щоб Філіп з Бланкою одружилися, не хоче втрачати ланґедокських володінь Анни Юлії. Якщо це так, то я рішуче не згоден з ним. Пані Бланка така чарівна, така гарна й розумна жінка — тільки ти не подумай нічого такого. Я почуваю до неї лише щиру повагу і глибоку симпатію, але люблю я тільки тебе, одну тебе, хоч ти не заслуговуєш на.

Оце Філіпове рішення звалилося мені, як сніг на голову. Він спитав, чи залишуся я з ним, а я ще не вирішив. Треба буде все зважити, порадитися з татком — тільки ти не ображайся на мене, якщо я все ж вирішу лишитися, гаразд? Філіп сказав, що вся наша молодь залишається гостювати в пані Марґарити на її запрошення — і Ернан, і Ґастон, і обидва д’Арманьяки, і Русильйон, і кузени Сарданські, і Ґабріель де Шеверні… Ось він, бідолаха, жіночку знайшов, щоб її покорчило! Вона просто ненавидить його, по-справжньому ненавидить, дивиться на нього так, ніби ладна вбити його — я зовсім не жартую. Між ними щось негаразд, це я давно запідозрив. Я багато разів питав у Ґабріеля, що ж сталося, та він все відмовчувався і лише одного разу сп’яну сказав мені: „Все це кара за мій злочин. Жорстока кара. Ліпше б за мене кинули до в’язниці.“ І все, більше нічого, ні словечка. Ернан та Філіп теж мовчать, не кажуть мені, який же злочин вчинив Ґабріель. А Ґастон, схоже, сам здивований. Він каже, що Матильду силоміць видали за Ґабріеля, та це ще не пояснює її безсоромної поведінки. Всього нічого минуло від дня їх весілля, а вона вже зраджує його — і не з чоловіками, а з жінками. Уяви лишень! Ґастон каже, що Матильда з Анною Юлією обоє рябоє, а Філіп та Ґабріель — товариші по нещастю. От тільки Філіп сприймає це з гумором, а Ґабріель, неборака… Мені так шкода його, Амеліно, так шкода! Раніше я вважав себе найнещаснішим з чоловіків, та тепер розумію, що це не так. Адже ти любиш мене, правда? Нехай ти зраджуєш мене, але ти любиш мене і не бажаєш мені зла. Я теж люблю тебе, дуже люблю, і мені так хочеться побачитися з тобою, я так за тобою скучив, кохана моя. Я б з радістю поїхав з Памплони хоч сьогодні, та зрозумій мене правильно, рідна: в почті нашого дядька, герцоґа, я буду білою вороною, адже, повторюю, за словами Філіпа, вся наша молодь залишається гостювати в Марґарити.

Ага! Оце мені спала на думку одна чудова ідея! Що як я приїду до тебе в листопаді, побуду з тобою два-три тижні, а коли наше товариство залишить Памплону і вирушить до Рима, я приєднаюся до нього вже в Барселоні і сяду разом з ними на корабель. Здається, непогана ідея, і, мабуть, я так і вчиню. Тільки спершу