Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Те ж саме діється й у нас. Я, природно, не надаю значення цій балаканині щодо лінчування тощо. Але поручитися все ж ні за кого не можна. Я навіть не впевнений, що від поліції буде якась користь. Усе це просто нечувано, трясця його матері! Пропозиція Ковпервуда — цілком законна. Чого вони сказилися врешті-решт?

Відчинилися двері, і залою з подвоєною силою рознеслося: «Ми крокуємо по Джорджії...». Увійшли депутати Зайнер, Надсен, Рівір, Роджерс, Тірнен і Керіґен. З усіх на­званих тільки панове Тірнен і Керіґен зберігали, мабуть, зовнішній спокій, хоча вулиці, загачені юрмами народу, палаючі факели й емблеми у вигляді шибениці з петлею, що бовтається на перекладині, виглядали досить переконливо.

— Скажу тобі чесно, Пете, — зауважив Веселий Майк, коли вони нарешті пробилися до дверей крізь натовп біснувальників, — мені це не подобається. Га? Як вважаєш?

— До дідька! — відповідав Керіґен рішуче і злісно. — Поки що не вони керують моїм округом і мені не указ. Я буду голосувати так, як забажаю, хай їм грець!

— І я також, — явно збираючись із силами, заявив Тірнен. — Ти сказав слово в слово те, що й я думаю. Але справа буде спекотна, еге ж?

— Звісно, спекотна, — буркнув Керіґен, із підозрою вдивляючись у свого співрозмовника — чи не збирається він дати відбій? — Та мене цим не залякаєш.

— І мене теж, — підтакнув Веселий Майк.

Під звуки духового оркестру, що виконував марш, з’являється мер і сходить на трибуну. Зовні доносяться захоплені крики. Галерею заповнює спеціально підібрана публіка. Коли хтось із депутатів підіймає очі, він бачить перед собою море недружніх пик.

— Стати струнко перед гостями пана мера, — уїдливо шепоче один депутат іншому.

Поки ведеться обговорення дрібних поточних справ, на галереї перекидаються зауваженнями на адресу різних муніципальних знаменитостей, не соромлячись вказують один одному то на одного депутата, то на іншого.

— Он, дивіться — це Джонні Даулінґ, он той товстун, білявий, голова, як куля. А ось Пінський — бачите ви цього пацюка? А он і Керіґен. Моє шанування, пане Смарагде. Гей, Пете, ти все ще тягаєш свій скарб? Ну, сьогодні тобі не вдасться отримати хабар, Пете. Сьогодні не твій день.

Депутат Вінклер (ковпервудівець). З дозволу пана голови, галерею слід закликати до порядку, щоб ми мали можливість спокійно займатися своїми справами. Вважаю обурливим, що в таку хвилину, коли інтереси населення вимагають найбільшої уваги...

Голос. Ти ба — інтереси населення!

Інший голос. Сядь на місце! Тебе підкупили!

Депутат Вінклер. З дозволу пана голови...

Мер. Я змушений просити публіку, що займає місця на галереї, дотримуватися тиші, щоб ми могли зайнятися обговоренням чергових питань.

Оплески, шум на галереї стихає.

Депутат Ґуїґлер (депутатові Сумульському). Добре він їх вишколив.

Депутат Балленберґ (ковпервудівець — товстий, випещений, з рум’янцем на всю щоку — підіймається з місця). Перш ніж подати на розгляд проект, названий моїм іменем, я хотів би, з дозволу присутніх, зробити заяву. Минулого тижня, пропонуючи цей проект, я сказав...

Голос. Та вже знаємо ми, що ти сказав.

Депутат Балленберґ. Я сказав, що пропоную проект, бо мене про це попросили. Тепер хочу пояснити, що прохання це надійшло від ряду осіб, котрі виступали потім перед комітетом, на розгляд якого був переданий проект...

Голос. Гаразд, Балленберґу, годі. Ми знаємо, для кого ти стараєшся. Нічого даремно язиком молоти.

Депутат Балленберґ. З дозволу пана голови...

Голос. Сідай на місце, Балленберґу. Дай сказати слово іншим хабарникам.

Мер. Прошу галерею не переривати оратора.

Депутат Хвранек (схоплюється з місця). Це обурливо! Вся галерея забита підозрілими особами, котрі прибули сюди, щоб погрожувати нам. Велика компанія, що користується широкою популярністю, яка впродовж багатьох років обслуговує наше місто, і обслуговує, маю сказати, чудово, вносить тепер цілком розумну пропозицію до муніципальної ради, а нас позбавляють навіть можливості спокійно обговорити цю пропозицію. Мер заповнив галерею своїми друзяками та приятелями, а газети збурюють населення і збирають натовпи крикунів, намагаючись нас залякати. Я, зі свого боку...

Голос. Чого ти так розбуянився, Біллі? Не отримав ще своїх грошиків?

Депутат Хвранек (у нього інтелігентна, навіть вишукана зовнішність, його говірка видає в ньому поляка, він погрожує п’ястуком комусь на галереї). Давай, спустися сюди і повтори те, що сказав! Що, злякався?

П’ятдесят голосів хором. Хо! Хо! Біллі, давай звідси швидше драла!

Депутат Тірнен (встає). Послухайте, пане мере! Чи не час покласти край цьому неподобству?

Голос. Дивіться, а це хто? Та це сам Веселий Майк!

Інший голос. Скільки плануєш отримати, Майку?

Депутат Тірнен (повертаючись до галереї). Ану спускайся сюди вниз, давай побесідумо сам на сам! Мене мотузками та рушницями не залякати. Я кажу: ця компанія багато доброго зробила для міста...

Голос. Ого!

Депутат Тірнен. Якби не наші міські залізничні компанії, у нас навіть міста пристойного не було б.

Десять голосів хором. Ого!

Депутат Тірнен (хоробро). У мене — своя думка, я чужим розумом не живу.

Голос. Воно й видно.

Депутат Тірнен. Я наполягаю, щоб місто отримало компенсацію за ті привілеї, які ми маємо намір дарувати.

Голос. А що ти за це отримаєш, злодюго?

Депутат Тірнен. Я плюю на цих безхатченків і боягузів, котрі там горланять на галереї! Я кажу, що потрібно дати компанії те, на що вона має право. Вона допомогла створити місто.

П’ятдесят голосів хором. Ого! Скажи краще — тобі треба набити собі кишеню, ось що тобі потрібно! Дивись, будеш сьогодні голосувати за цю компанію — пошкодуєш!

Більшість депутатів — крім найзапекліших муніципальних вовків — вже явно злякалися перед обличчям настільки грізного натиску. Який сенс сперечатися з галереєю? Як можна впоратися з цією юрбою, що оточила будівлю? Мер — проти них, репортери стенографують кожне випадково зронене слово.

— Не знаю, що тут можна вдіяти, —