Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

Яка насолода — спостерігати за роботою майстра! Новий знайомий міс Кілозо цілком міг би працювати емпатом навіть без всякого Джерела — він відчував людей віртуозно і вмів переконати співбесідника практично в чому завгодно. В перший же день міс Табрет вручили рудого кота, а на несміливі зауваження про те, що Кітті — дівчинка, відповіли півгодинною душевною бесідою, в кінці якої біла була змушена визнати, що могла і помилитися з визначенням статі свого супутника. Повернувшись додому, Лаванда чверть години реготала як навіжена, налякавши нещасну тваринку до півсмерті.

Переконавшись, що справа зрушилася, шпигунка почала хуліганити, час вид часу вставляючи Чудеснику шпильки.

— Чорні — частина суспільства, вони користуються чого благами, але при цьому не враховують загальних інтересів, — чуттєво промовляв Дерик. — Ми повинні обмежити їхній егоїзм і змусити їх служити людям!

В цьому місці міс Табрет слід було висловитися в тому смислі, що вона готова стерпіти поведінку чорних заради збереження світу, але замість цього Лаванда з серйозним виразом уточнила:

— А хіба зараз інакше? Чорні служать в НЗАМПІС і захищають людей від чудовиськ, — шпигунка насолодилася моментною збентеженістю опонента і одразу ж весело заплескала в долоні. — Я зрозуміла, зрозуміла! Так буде ДЕШЕВШЕ! Нам не доведеться домовлятися з ними і компенсувати їм незручності, правильно?

Дери пробурмотів щось невизначене і змінив тему розмови. Лаванда подумки всміхнулася. Так, так, пане Чудеснику, а ви думали, що передбачуваність реакцій буває тільки в інших? У кожного є свій пунктик. Білі зациклені на принципі блага, чорні — на статусі, а всі інші — на вигоді. Вам не спадало на думку, що нинішнє ставлення до чорних — СПРАВЕДЛИВЕ? А те, що ви зараз намагаєтеся влаштувати — елементарна крадіжка, хай навіть її об’єктом стають не предмети, а життя і Джерело.

З професійною послідовністю і дотошністю Лаванда вивчала діяльність товариства Чудесників зсередини. Основна маса оточуючих (і білі, і прості люди) не розуміли, з чим вони зіткнулися. Декларованою метою було навчання, але от тільки об’єктом його ставав не корисний навик, а якась незрозуміла і химерна філософська система, яка претендувала на універсальність. Строгим обґрунтуванням або перевіркою своїх фантазій Чудесники не переймалися, раціональним паттерном ситуації було виховання в учнях переконання, що знати можна все. (Алілуя! І для чого лише Лаванда стільки вчилася на шпигуна? Варто прочитати пару брошурок і — ось вона, сокровенна суть речей.) Якщо учень намагався керуватися засвоєними ідеями на практиці і стикався з проблемою, його просто спрямовували до наступного вчителя, який йому ще щось казав (і переводив на наступний рівень казна-чого). Дезорієнтовані втратою звичного оточення і відчуттям невдачі (а біженці у своїй масі були саме такими), люди захопленo тратили дорогоцінний час навіть не на вишивання хрестиком чи вправи з гантелями, а не спробу остаточно відірватися від реальності і зануритися у фантазії. Соціум — страшна сила. Поварившись в компанії прекраснодушних резонерів досить довго, більшість учнів втрачала здатність до критичного мислення якщо не повністю, до вельми серйозно.

Це не кажучи про вміння бажати щось просте і доступне, а не Вічну Силу, недосяжність якої остаточно замикала нещасних в середовищі таких самих, як вони. Зрозуміло, чому чорні не попадали в таку ситуацію: не дивлячись на весь свій індивідуалізм, критерії успішності вони старанно зичили одне в одного, інакше мірятися крутизною ставало неможливо, і екзотичними варіантами не захоплювалися (а смисл?).

Природньо, ніхто не збирався посвячувати неофітку в тонкощі секретного ритуалу, але для досвідченої шпигунки це не було проблемою. Навпаки, Лаванда би обурилася, якби їй пояснили все тупо і в лоб, враховуючи, що більшість учасників-сектантів мали про конспірацію дуже відносне уявлення.

«Як же вони протрималися стільки років, при такій-от організації? Щось тут не так.»

Приховане незадоволення змушувало Лаванду близько розробляти головне джерело інформації — містера Дерика.

Чудесник розділяв товариство лукавої білої з хворобливим потягом, причин якого і сам, скорше за все, не розумів. Лаванда охарактеризувала його стан як «інтелектуальну нудьгу» (недурному, во суті, чоловікові було рішуче ні з ким поговорити) і була переконана, що дуже скоро він про своє захоплення жалкуватиме. З серйозною міною, чесно дивлячись в очі, шпигунка витончено знущалася зі співрозмовника, вивертаючи його логіку навиворіт і неухильно зводячи все до висновку, що хтось з присутніх тут — ідіот. (Саме за такі фокуси її у свій час виперли з коледжу). Але раз за разом терплячи фіаско, Дерик лише ще наполегливіше шукав наступної зустрічі. Просто збоченець якийсь!

— Подумай, Касю, — Чудесник скорочував ім’я міс Табрет по простонародному, — хіба не чудово би було позбавитися проявів потойбічного раз і назавжди?

— Чудово, — погоджувалася Лаванда, — а чому цього не сталося до цього часу?

Питання, до речі, неординарне: на думку експертів, спроб було щонайменше три. Шпигунка з насолодою спостерігала, яка Дерик намагається викрутитися без звичного посилання на древню істину.

— Тому, що цьому перешкодили.

— Як?

Хто перешкоджав — ясно, злобні чорні маги, а от про спосіб можна дискутувати. Якщо Дерик скаже, що ритуалові перешкодили, він не зможе обґрунтувати, що потрібне закляття, взагалі, працює. Якщо ж він стверджуватиме, що ритуал хоч раз відбувся, але потім результати відмінили, Лаванда заклює його питаннями про те, як чорна магія могла вплинути на білу.

— Розумієш, світи Світла і Тьми існують незалежно одне від одного….

Біла підбадьорююче кивнула — метафізичні питання вони зачіпали не вперше.

— … біла магія розштовхує їх, а чорна — притягує.

Пояснення логічне і з точки зору дискусії бездоганне.

— Хіба чорні маги можуть викликати нежитів? — закинула першу вудочку Лаванда.

— Справа не в нежитях, а в Джерелах. Вони — нитки, які ведуть уві Тьму!

Все можливо. Проте чи розуміє він, до чого воно веде з практичної точки зору?

— Ой! Як каучук?!! — захопилася біла.

— Е-е-е…

— Ну, якби не Джерела, світи плавали би як кльоцки в бульйоні, абсолютно вільно, а так між ними ніби натягнуті ґумочки. Якщо світи гарнесенько штовхнути в різні боки, вони розлетяться… — Лаванда замислено насупилася, — … а потім вони помчать назустріч одне одному ще сильніше. Що ж робити?

Дерик зосереджено поплямкав губами.

Ото ж! Хай пояснить, як (маючи в голові таку метафізичну картинку) можна щось робити, не знищивши попередньо всіх чорних, а потім — як вижити без бойових магів, якщо світи будуть розлітатися недостатньо швидко. Так і так — зіжруть.

— А може не треба? — жаслісливо спитала біла. — Хай вже буде так як є! А то як би на гірше не вийшло.

Якщо він буде наполягати, що зв’язки порвуться, варто штурхнути світи як слід, можна буде зосередитися на проблемі первинності чорних магів, їхніх Джерел і на нежитях. Допустимо, один гіпотетичний першомаг зумів прив’язати одне до другого цілі всесвіти, тоді як же сильно їх треба штуркати,