Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Томас Діггес

Послідовником Коперника був англійський математик Томас Діггес, чий твір A Perfit Description of the Caelestiall Orbs (1576 р.) є першою друкованою працею, де підтримано систему побудови всесвіту, створену Коперником. На думку Діггеса, Коперникова система надає справжній опис всесвіту з погляду фізики. Всесвіт нескінченний, а зорі, яких у ньому безліч, розташовані на різній відстані від Сонця у просторі, що не має меж. З-поміж тих, хто вважав теорію Коперника правильною, а не тільки гіпотезою, був філософ Джордано Бруно (1548—1600), котрий у своїх трактатах (зокрема у La Cena de le Ceneri, De la Causa, Principio et Uno, De infinito, Universo et Mondi, всі видано в 1584 р.) створив власну концепцію за Лукрецієм Каром38 про нескінченний всесвіт. Всесвіт у Бруно (і в Діггеса) має небагато спільного з всесвітом Коперника, що в нього є скінченним та упорядкованим. Першим, хто надав експериментально підтверджений доказ того, що Земля робить оберт протягом однієї доби, був англієць Вільям Гілберт (1544—1603), який у творі

De Magnete (1600 р.) стверджував, що Земля — це не інертне тіло, а таке, котре рухає магнетична сила, що виникає внаслідок обертового руху планети. Назвавши Землю величезним магнітом, Гілберт експериментальним шляхом доводить, що сфероподібний природний магніт обертається, якщо один його полюс зміщується на північ. Отже, Гілберт доходить висновку, що цілком закономірно припустити, ніби Земля завдяки магнетичній силі, якою наділена, від природи здатна до колового руху навколо власної осі. Проте Гілберт не погоджується з тим, що Земля здійснює річний оберт довкола Сонця.

38 Жив у 95—50 рр. до н. е. й розмірковував про кількість світів. — Прим. пер.

Вільям Гілберт

Погляди Коперника та різні Церкви

Однією з перепон до поширення системи побудови світу Коперника став зв’язок між геоцентричним та геостатичним ученням про космос і Святим Письмом. У католицькій Церкві вчення Коперника стикається ще з однією перешкодою: тісним зв’язком між католицькою теологією та схоластичною філософією, що утверджує думку, ніби Земля статична й розташована у центрі всесвіту. Невдовзі перед Тридентським собором теолог та чернець-домініканець Джованні Марія Толозані (1470/1—1549) наголошує, що система Коперника та Святе Письмо є несумісними, але його невеличкий трактат не знайшов великого відголосу в Римській Церкві. Теологи-протестанти вбачають вирішення проблеми, пов’язаної з узгодженістю Коперникової системи та Святого Письма, у так званому пристосуванні. У цій концепції, підтриманій Кальвіном, ідеться про те, що коли Святе Письмо стосується природних явищ (чи то пак тих, які не стосуються Творіння), опис всесвіту, яким послуговуються, слід пристосовувати до понять пересічних людей; отже, за розбіжностей між словом Святого Письма і здобутками науки варто забути про Письмо й піти слідом за наукою. Радикальнішими є погляди іспанського теолога Дієго де Суньїги, котрий у трактаті Commento a Giobbe (Коментар до книги Йова) (1584 р.) припускає, що коли у Біблії сказано, що Сонце рухається — це тільки мовний зворот, пристосований до мови пересічного люду. Адже коли у біблійному тексті написано: «Бог струснув Землю й зрушив її з місця так, що затремтіли стовпи Землі», то це потрібно тлумачити у світлі Коперникової теорії, тобто що Бог своєю силою надає Землі здатність до руху. «Коментар до книги Йова» Суньїги, на який посилатиметься Галілей (1564—1642), заперечуючи сумісність системи Коперника й Святого Письма, міститься в декреті 1616 р., яким католицька Церква засуджує систему побудови світу, створену Коперником.

«Пристосування»

Святого Письма

Система Тихо Браге

Данець Тихо Браге (1546—1601) був одним із найвидатніших астрономів Чинквеченто та автором астрономічної системи, яка тривалий час суперничала з Коперниковою й відрізнялась від Птолемеєвої, хоч і теж ґрунтувалась на тому, що Земля розташована в центрі всесвіту. Тихо вважав, що Земля жодним чином не може рухатись, як із фізичних причин, так і тому, що це суперечить вченню Святого Письма. Утім, на думку Тихо, він здатен вирішити проблеми, властиві Птолемеєвій системі, обминувши геодинамічну концепцію. З його погляду, Земля непорушно розташовується в центрі всесвіту, а навколо неї кожні двадцять чотири години обертаються всі небесні тіла; Сонце проходить оберт навколо Землі за рік, а решта планет обертаються навколо Сонця.

Так, Тихо гадає, що може пояснити нерівномірний рух планет, не вдаючись до складних конструкцій, запропонованих Птолемеєм. На основі спостережень за рухом комет і орбітою Марса (орбіта якого в системі Тихо перетинає сонячну орбіту навколо Землі), Тихо доходить висновку, що планети не обертаються всередині твердих сфер, як наполягав Арістотель у своїй філософії, а описують прості геометричні орбіти. Важливість астрономічної праці Тихо полягає в тому, що передовсім він накопичив надзвичайно багато результатів спостережень, якими згодом послуговувався німець Йоганн Кеплер (1571—1630), формулюючи три закони земної кінематики, які й донині мають його ім’я.

Реформа календаря

Григоріанський

календар

У 1582 р. католицька Церква впроваджує новий календар, який дотепер використовується у багатьох країнах світу і який названо за ім’ям папи Григорія XIII, на заміну попередньому, юліанському, адже впровадив його Юлій Цезар ще в 45 р. до н. е. Юліанський календар містив кілька неточностей, адже в ньому передбачалося, що рік триває 365¼ дня, таким чином, достатньо додати один день раз на чотири роки, аби узгодити календар із так званим сонячним роком, який відповідає часові між двома сонячними циклами після весняного рівнодення, тобто яким вимірюється проміжок часу між початком однієї весни та початком весни року наступного. Насправді, сонячний рік триває довше на 11¼ хвилини — здається, ніби й незначна різниця, але за 128 років набігає 24 години. Звідси випливає й складність, пов’язана з визначенням дати Великодня, який мав би припадати на першу неділю після першого місяця уповні після весняного рівнодення, а отже, святкуватись у проміжку між 22 березня та 25 квітня. У 1582 р. облік часу за юліанським календарем відстав на 10 днів. Тому на V Латеранському соборі (1512—1517 рр.) Коперника уповноважили переглянути календар, утім, справу не було завершено