Читати книгу - "Вибрані твори"

Жданович Олег, справжнє прізвище — Штуль Олег (1 липня 1917 р., с. Лопатичі, тепер Олеського р-ну Житомирської обл. — 4 листопада 1977 р., Торонто, Канада). Учасник бойових дій УПА, в’язень німецьких концтаборів, журналіст, літературний критик, публіцист, голова ОУН (1964-1977). У 1941-42 роках працював разом з О. Телігою у Києві, яка присвятила йому вірш «Напередодні». Упорядник збірників «Прапори духа: Життя і творчість О. Теліги» (1947), «Теліга Олена: Збірник. Твори О. Теліги і матеріяли про неї» (1977), автор статей про О. Телігу «З ритмом життя: Олена Теліга», «На зов Києва», «Література і революція».

Зінкевич Осип (нар. 4 січня 1925 р., с. Малі Микулинці Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.). Після Другої світової війни жив у Німеччині, пізніше у Франції, з 1956 р. — оселився у США, з 1991 р. живе і працює у Києві. Навчався в Парижі, хімік за професією, літературознавець, дослідник українського правозахисного руху, засновник видавництва «Смолоскип», упорядник п’ятитомника творів М. Хвильового, книжок «Лесь Курбас», О. Ольжич «Вибрані твори», О. Теліга «Вибрані твори» автор кн. «З генерації новаторів» та інших.

Ігнатко Юрій. У 1941 р. — учасник українського підпілля ОУН у Києві, розстріляний німцями у лютому 1942 р. у Бабиному Яру.

Ірлявський Іван, справжнє прізвище — Іван Рошко (17 січня 1919 р., с. Ірлява, тепер Ужгородського р-ну Закарпатської обл. — лютий 1942 р., Київ, розстріляний німцями у Бабиному Яру). Поет, учасник підпілля ОУН, у 1941 р. — секретар київської Спілки українських письменників. Автор поетичних збірок «Моя весна» (1940), «Вересень» (1941), «Брості» (1942). Побратим О. Теліги.

Клен Юрій, справжнє прізвище Бурґгардт Освальд (22 жовтня 1891 р., с. Сербинівка, тепер Старокостянтинівського р-ну Хмельницької обл. — 30 жовтня 1947 р., Ауґсбурґ, Німеччина). Поет, перекладач, публіцист, член київської літературної групи неокласиків. Автор поеми «Прокляті роки» (1937), «Каравели» (1943), епопеї «Попіл імперій» (1957). Був знайомий з О. Телігою ще з київських часів, автор статті про неї «Ніжність і посвята».

Кобрин Василь (нар. на Закарпатті — лютий 1942 р., Київ, розстріляний німцями у Бабиному Яру). У жовтні 1941 р. разом з О. Телігою пробирався до Києва. У 1942 р. у Києві — учасник підпілля ОУН. Побратим О. Теліги.

Котенко Наталія (нар. 21 січня 1982 р., с. Синява Рокит-нянського р-ну Київської обл.). Філолог, дослідниця творчості київських неокласиків. Авторка статті «Вихор і вогонь Олени Теліги».

Куриленко Василь (25 квітня 1903 р., смт. Короп Чернігівської обл. — 4 червня 1942 р., Косів Івано-Франківської обл.). Публіцист, журналіст, поет. Після Першої світової війни жив у Чехо-Словаччині. Побратим О. Теліги, яка присвятила йому два вірші — «Життя» і «Сонячний спогад».

Лавріненко Юрій, псевдонім Юрій Дивнич (6 травня 1905 р., с. Лисянки Київської обл. — 14 грудня 1987 р., Нью-Йорк, США). Літературознавець, літературний критик, публіцист. Навчався у Харківському університеті (1926-1930), політв’язень радянських концтаборів (1934-1939). Після Другої світової війни жив у Німеччині, а згодом оселився у США. Упорядник антології «Розстріляне відродження», автор численних літературознавчих досліджень, статті «Олена Теліга — Аглая української поезії і дійсності».

Лащенко Галина (17 листопада 1911 р., Київ — 10 листопада 1999 р., Нью-Йорк). Письменниця, громадська діячка. Після Першої світової війни жила у Чехо-Словаччині, а після Другої — у США. Подруга О. Теліги. Авторка спогадів «Перша зустріч з Оленою Телігою».

Лащенко Олег (19 січня 1914 р., Київ — 17 червня 1998 р., Нью-Йорк). Після Першої світової війни жив у Чехо-Словач-чині, а після Другої — у США. Публіцист, літератор, громадський і політичний діяч. У 1941 р. повернувся до Києва, був членом українського підпілля ОУН. Побратим О. Теліги. Редактор посмертної і першої збірки поезій О. Теліги «Душа на сторожі» (1946). Автор спогадів «На київських верхах», «Каменистий верх».

Лівицька-Холодна Наталія (15 червня 1902 р., с. Гельмязів, тепер Золотоноського р-ну Черкаської обл. — 2005 р., Торонто). Філолог, поетеса, громадська діячка. Дочка Президента УНР Андрія Лівицького. Після Першої світової війни жила у Чехо-Словаччині, пізніше у Польщі, а після Другої — у Німеччині, США і Канаді. Авторка збірок поезій «Вогонь і попіл» (1934), «Сім літер» (1937). Співпрацювала і друкувала свої вірші у «Літературно-науковому вістнику», журналі «Ми» та інших. Подруга О. Теліги, з якою листувалася у 1932-1933 роках. Авторка спогадів і вірша, присвяченого О. Телізі «Ліричний спогад».

Логвиненко Олена (нар. 20 березня 1954 р., м. Хмельницький). Кандидат філологічних наук, літературний критик, літературознавець, лауреат літературної премії ім. О. Білецького. Авторка статті «Жінка із серцем орла».

Лятуринська Оксана (1 лютого 1902 р., с. Вишнівець Тернопільської обл. — 13 червня 1970 р., Міннеаполіс, США). З 1926 р. жила і навчалася у Чехо-Словаччині і Німеччині, після Другої світової війни — у США. Поетеса, письменниця, скульптор. Авторка вірша «Олені Телізі», статті «Поезії Олени Теліги».

Маланюк Євген (2 лютого 1897 р., смт. Новоархангельськ Кіровоградської обл. — 16 лютого 1968 р., Нью-Йорк). Інженер за фахом, поет, публіцист, літературний критик. Під час Першої світової війни був мобілізований до російської армії, згодом був старшиною армії УНР, після війни жив у Польщі, навчався у Чехо-Словаччині (1923-1928), з 1929 р. жив і працював у Варшаві. Після Другої світової війни жив у Німеччині, пізніше у США. Автор поетичних збірок «Стилет і сти-лос» (1924), «Гербарій» (1925), «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікарпа» (1939) та інших. Побратим Олени Теліги. Автор вірша, присвяченого О. Телізі, «Аще забуду тебе Ієрусалиме», статей «Розповідь про О. Телі-гу», «Пам’яті Олени Теліги».

Могилянська Лада (7 листопада 1899 р., м. Чернігів — 1937 р., розстріляна більшовиками). Поетеса.

Мосендз Леонід (20 серпня 1897 р., Могилів-Подільський Вінницької обл. — 13 жовтня 1948 р. — Бльоне, Швайцарія). Інженер-хімік, поет, прозаїк, перекладач, старшина армії УНР. Після Першої світової війни жив у Польщі, згодом — у Чехо-Словаччині, після Другої — в Австрії і Швайцарії. Побратим О.