Читати книгу - "Вибрані твори"

В основу своєї праці спілка ставить боротьбу з власницько-міщанською ідеологією серед селянства і виховання як своїх членів, так і їхніми творчими зусиллями — широких селянських мас у дусі пролетарської революції та притягненні їх до активної участи в цьому напрямку.

З підкресленого ясно, що «Плуг» ніколи не заперечував наявности елементів дрібнобуржуазної ідеології серед своїх членів, як не може цього заперечувати і ніяка інша літературна організація, хоч би й найпролетарська по своєму складу, завданнях, програмі, творчості.

Таким чином, і це не «гріх», не «ухил», а наша біда, спричинена нашим походженням і оточенням. Гріхом чи ухилом просвітянство було б, коли б ми його обстоювали, захищали. Але ми ставимо собі завданням із цим боротися — і обов'язок пролетарських організацій, де, звичайно, елементів «гріховних» має бути менше, нам у цьому допомагати.

Чи є небезпека, що «гріх» перейде в хронічну хворобу, розів'ється й стане загрозою? Ні, нема. Запорукою тому насамперед те, що «Плуг» є, по суті, організацією не селянською, а пролетарсько-селянською, організацією тих вихідців з села, що визнають диктатуру пролетаріяту і працюють разом із ним, разом із 40 % комуністів і комсомольців, що є у «Плузі».

Отже, в «Плузі» ми маємо в маленькому маштабі велику ленінську «змичку». За допомогою «Плугу» на одній із ділянок загального культурного руху ми здійснюватимемо Ленінський заповіт:

Об'єднатися з селянською масою, з рядовим трудящим селянством і вирушити вперед безмірно повільніше, ніж ми мріяли, але зате так, що маса дійсно йтиме за нами. Тоді прискорення цього руху в свій час настане таке, що ми тепер і гадати не можемо.

Тут бачимо теж «масовізм», той масовізм, що його визнаємо, що не вважаємо за гріх, які б «лайлети» не писали б противники «Плуга», яким би «вульгарним марксизмом» нас не залякували.

рокультурило чи там викультурило (який термін вам більше подобається!) «Культуру і Побут» (№ 17) на рецензію з приводу нашого альманаха № 2. Пише якийсь М. Гук, начитавшись, очевидно, раніше Г. Коцюби (дивись № 7 «КіП'у» «Художня література і побут»). Той саме стиль, ті самі вислови і та сама плутанина в аналізі й нісенітниця в висновках. Уразило М. Гука боляче, що в нашому альманасі оповідання з робітничого життя є та ще такі, що похвалитися знанням побуту можуть і «поривають з хуторянською мовою» — риси, що їх часто-густо пролет-письменникам нашим бракує. І вирішає М. Гук, що це на гамуз побиває твердження «Плуга» про потребу плужанам продукувати насамперед для сільського масового читача, твердження, сто разів повторюване в партійних резолюціях. Навпроти, М. Гук товче про «свободу творчости» і «ще раз підтверджує думку, що письменника ніколи не можна загнати в кут якихось спеціяльних тем і образів, дозволити відображати одні явища, забороняючи інші». Ми гадаємо, що М. Гук — доросла людина й знається дещо на літературі, коли береться відповідальні рецензії писати. Коли ні — на те є Г. Коцюба, редактор «КіП'у», що писав у згаданій вище статті: «Щоб освітлювати в своїх творах робітничий побут, треба його знати, вивчати», і рекомендував навіть спеціяльний гурток при редакції «Вістей» для того утворити. Як же він, Г. Коцюба, смів «заганяти вільних творців у коло спеціяльних тем»?

А М. Гукові порадимо ще раз (бо, надіємося, колись це він робив) перечитати і наш альманах перший, а там нашу плятформу, де добре про тематику сказано і вияснено, що ніяких неселянських тем і образів плужанам ніхто й не збирався забороняти ніколи, обслуговування села ставиться як найперше завдання «Плугу» як літературно-громадській організації, так, як обов'язки пролетарських письменників є, очевидно, обслуговувати насамперед робітничого читача. Досі цього М. Гуки, Г. Коцюби не робили, бо, як самі визнають (та сама стаття в № 7 «КіП'у»), побуту робітничого не знають. Щоб виправдатися — вигадують теорію «свободи творчости». Буржуазна це теорія, тов. М. Гуче. Не годиться вона революційному письменству, і не годиться її на сторінках радянського часопису розводити.

Нісенітниця й те, що «один і той же твір, коли він годящий, з однаковим інтересом будуть читати і актив робітників, і актив селян». Це вже така істина, що на неї не варт було б спинятися, коли б не висовувалося отих рецептів.

І висуватимемо, бо це таки істина: коло інтересів робітників і коло інтересів селян не однакове, є між ними відміни, вражіння не однакові, ідеологія не однакова, мова не однакова — і недурно ЦК РКП в резолюції про літературну політику писав: «Переводячи молоді кадри