Читати книгу - "Улісс"

посміюючись розкішним жіночим смішком): Чудесно! Мушки-шпанки лізуть до нього в штаники або гірчичник йому на кілочок! (Збуджено белькоче, теліпаючи індичими сережками.) Дил-дик! Дил-дик! Де ж це ми? Сезаме, відчинись! Ось, гряде! (Квапливо розгортає сувоя і читає, хутко бігаючи своїм світлячковим носом і шкрябаючи кігтем по рядках у зворотному порядку.) Ось зараз, добрий мій друже. Я дам тобі відповідь на твоє запитання. Небавом на нас посиплються устриці з Редбенку. А з мене ж бо найліпший кухар. Ці соковиті двостулкові можуть підсобити нам, як і трюфелі з Перигору — бульби, що їх добуває з ґрунту всеїдний пан хрунь, неперевершено дієві у випадках нервової слабкости й мужоподібности. Нехай вони й злецько тхнуть, та добряче розпечуть. (Трясе головою, сміхотливо кудкудакаючи.) Жартун — жах. З моноклем у моїх баньках.

БЛУМ (неуважливо): А наші баньки нам свідчать, що жінка — ще гірший випадок двостулковости. Завжди відчинений сезам. Роздвоєна стать. Тому й бояться вони паразитів, повзучих тварючок. Але Єва й змій цьому суперечать. Хоча це позаісторичний факт. Явна аналогія з моєю ідеєю. До того ж змії надто охочі до жіночого молока. Ладні проповзти цілі милі, звиваючись, аби до краплини висмоктати груди соковитої двостулкової. Достоту як ті бульбашково-жартівливі римські матрони, про яких розводиться Елефантуліазис{788}.

ВІРАГ (випнувши губи, зібрані в глибокі бганки, кам’яно-очужіло заплющивши очі, псальмоспіває чужинецьким речитативом): І те, що корови з набухлим вим’ям, що про них відомо…

БЛУМ: Я зараз заверещу. Перепрошую. Що? Так. (Немов повторюючи завчене.) Самі розшукували лігво гадове, аби віддати жадібному їхньому смоктанню пипки. Мурашки доять попелицю. (Глибокодумно.) Інстинкт править світом. У житті. В смерті.

ВІРАГ (схиливши голову набік, зігнувши спину й випнувши лопатки, видивляється на метелика й кричить, показуючи на нього гачкуватим кігтем): Хто є Джер-Джер? Хто — любий Джеральд? Ох, я так боюсь: він дуже-дуже обпечеться! Бутьте лашкафі негайно відвернути шей каташтрофа, помахафши найліпший чиштий шерветка! (Нявкає.) Кс-кс-кс! (Зітхає, сахається і кутиком ока, з відвислою щелепою, позирає на підлогу.) Ну, та нехай уже. Нехай спочине в мирі.

Я маленький малюнок,

Я весни метеличок,

Все кружка веду танок.

Був колись я корольок,

Став пелюстка з пелюсток,

Сік-сочок

Смокчу з квіток:

Смок!

(Гучно хляпаючи крильцями, набігає на абажур люстри.) Тринди-ринди-триндички-спіднички!

Із дверей, що нагорі ліворуч, з’являється Генрі Квіт і, поковзом ступивши два кроки, зупиняється трохи лівіш середини салону. На ньому темна мантія і насунуте на чоло сомбреро з пером. У руках у нього сріблострунні інкрустовані цимбали й люлька Якова у подобі жіночої голівки з довгим бамбуковим цибухом. Чорні шпетні оксамитові панталони облипають ноги, взуті в бальні туфлі зі срібними пряжками. В нього романтичне обличчя Спасителя, облямоване хвилями кучерів, а ще вусики й ріденька борідка. Журавлині ноги з крихітними ступнями позичено в тенора Маріо, принца Кандійського. Він поправляє мережані манжети й зволожує губи хтивим язиком.

ГЕНРІ (низьким млосним голосом, торкаючи струни своєї гітари): Ось квітка розцвітає.

Віраг люто, зціпивши щелепи, витріщається на панікадило. Блум зосереджено споглядає Зоїну шию. Доблесний Генрі повертає своє подвійне підборіддя до піаніно.

СТІВЕН (бурмоче під ніс): Грай із заплющеними очима. Наслідуй тата. Я напхався лушпайками, свинячою їжею. По саму зав’язку. Встану та й подамся до свого. Сподівайся, що це саме те. Стіве, ти збився на згубну стезю. Мушу провідати старого Дізі або стукнути телеграму. Наша з вами вранішня розмова справила на мене глибоке враження. Попри різницю в віці. Більше напишу завтра. Втім, я ще й трохи напідпитку. (Знову торкає клавіші.) Тепер мінорний акорд. Так. Хоча не дуже.

Альмідано Артіфоні подає згорнуті руркою ноти, жваво ворушачи вусами.

АРТІФОНІ: Сі rifletta. Lei rovina tutto[354].

ФЛОРІ: Заспівай нам що-небудь. Давню милу пісню про любов.

СТІВЕН: Немає голосу. Як митець я геть вичерпався. Лінче, я показував тобі того листа про лютню?

ФЛОРІ (сприкрено посміхаючись): Птах, що вміє, але не хоче співати{789}!

У вікні вигулькують двоє сіамських близнюків: Філіп Бух та Філіп Сух