Читати книгу - "Твори. Том 1"

— Ніколи не їжте зеленого горошку і салати, — казав він. — Салати ні в якому разі! Ви його зовсім не перетравлюєте. І суниць не їжте! Скільки разів я казав вам, щоб не їли суниць!

Добродій Рік’є, здавалось, оскаженів. Він шарпався, але говорити не міг, бо рота йому заткнула трубка. Та тільки-но промивання закінчилось і лікар обережно витяг зонда, він скрикнув:

— А я винен, що мене щодня годують всякою гидотою, гублять моє здоров’я? Хіба не ви повинні стежити за тим, що тут дають їсти? Я перебрався до нового готелю, бо в старому мене труїли жахливою їжею, але в «Гранд-Отелі Монт-Оріоля», в цьому вашому гранд-балагані мені стало ще гірше, слово честі!

Довелося заспокоювати його і лікар кілька разів пообіцяв, що він наглядатиме за харчуванням хворих.

Потім Латон знову взяв Поля Бретіньї під руку і повів далі.

— Моє спеціальне лікування механічною гімнастикою, яку я вам зараз продемонструю, — сказав він, — грунтується на високо раціональних засадах. Ви, звичайно, знаєте мою систему органометричної терапії? Я вважаю, що наші хвороби здебільшого походять тільки від надмірного розвитку одного якогось органу, що шкодить сусіднім, заважає їхнім функціям і поступово руйнує загальну гармонію тіла, спричиняючи найбільші недуги.

А фізичні вправи і водолікування — це найдійовіший спосіб, що допомагає відновленню рівноваги і скороченню до нормальних розмірів тих органів, які захопили чуже місце.

Але як примусити людину робити фізичні вправи? Ходьба, верхова їзда, плавання, веслування вимагають не тільки чималого фізичного зусилля, а ще й зусилля вольового. Саме душа керує тілом, підтримує його і примушує діяти. Енергійні люди завжди рухливі. Проте джерело енергії — душа, а не м’язи. Тіло підкоряється сильній волі.

Шкода й думати, мій любий, що боягуза можна зробити хоробрим, а слабкодухого рішучим. Але можна зробити інше, можна зробити більше, — ми можемо виключити хоробрість, душевну енергію, моральні зусилля і залишити тільки фізичний рух. Вольові зусилля я успішно заміняю зовнішньою, суто механічною силою. Розумієте? Не дуже? Нічого, зараз зрозумієте. Прошу!

Він відчинив двері до просторої зали, де стояли рядами якісь чудернацькі пристрої: великі крісла на дерев’яних ніжках, грубо зроблені соснові коні, прилади з планок, з’єднаних шарнірами, рухомі бруси, прикріплені перед стільцями, що були пригвинчені до підлоги. До всіх цих речей була припасована складна система зубчастих передач, які приводилися в рух за допомогою корб.

Доктор провадив далі:

— Ось гляньте. Є чотири головні види вправ, які я називаю природними: ходьба, верхова їзда, плавання та веслування. Кожна з цих вправ розвиває різні органи, по-своєму впливає на тіло людини. І ми штучно відтворюємо тут усі ці чотири види. Самому хворому нічого це треба робити, ні про що не треба думати — він може годину бігати, їздити верхи, плавати чи веслувати, і його розум не братиме ніякісінької участі в цій суто м’язовій роботі.

В цей час увійшов Обрі-Пастер у супроводі служника з закачаними рукавами, з-під яких видніли міцні біцепси. Інженер ще більше розтовстів. Він ходив, задихаючись, широко розставляючи ноги, розчепіривши руки.

Лікар сказав:

— От ви зараз побачите de visu [24]

І звернувся до хворого:

— То що, добродію, робитимем сьогодні? Будемо ходити чи скакати верхи?

Обрі-Пастер, потиснувши руку Полю, відповів:

— Волів би трохи сидячої ходьби. Це не так мене стомлює.

Латон підхопив:

— Справді, у нас є ходьба сидяча і стояча. Стояча ходьба ефективніша, але доволі стомлює. Вона провадиться за допомогою педалей: хворий стає на педалі, які приводять його ноги в рух, а він тримається за кільця, пригвинчені до стінки. А ось ходьба сидяча.

Інженер сів у крісло-гойдалку й засунув ноги у прикріплені до того крісла рухомі дерев’яні підставки. Стегна, литки й стопи йому прив’язали так, що не можна було й поворухнутися; потім служник із закаченими рукавами взявся за корбу й почав щосили її крутити. Крісло спочатку загойдалося, мов гамак, а далі ноги раптом заворушилися, випростуючись і згинаючись, підіймаючись і опускаючись, і все це надзвичайно швидко.

— Він біжить, — пояснив лікар і наказав: — Повільніше, ступою!

Служник почав крутити ручку тихше, перевівши ноги гладкого інженера на помірнішу ходу, від чого всі рухи його стали комічно розслабленими.

Прийшло ще двоє хворих — два товстуни, — і за ними два служники з голими руками.

Товстунів посадили на дерев’яних коней, служники почали крутити корби й коні відразу ж заскакали на місці, жахливо підкидаючи вершників.

— Учвал! — крикнув доктор.

І дерев’яні коні застрибали, загойдались, наче кораблі на хвилях розбурханого моря, і так втомили обох хворих, що вони, задихаючись, в один голос почали жалісно кричати:

— Годі! Годі! Несила більше! Годі!

Лікар скомандував:

— Стоп! — І додав — Перепочиньте трохи. За п’ять хвилин почнемо знову.

Поль Бретіньї, ледве стримуючи сміх, зауважив, що вершникам, здається, зовсім не жарко, а ті, що крутили корби, — обливаються потом.

— Може, їм краще було б помінятися ролями? — спитав він.

Лікар поважно відповів:

— О ні, мій друже! Не треба плутати вправи і втомливу роботу. Зусилля того, хто крутить корбу, шкідливі для здоров’я, а тренування м’язів ходінням чи верховою їздою — дуже корисні.

Поль помітив жіноче сідло.

— Авжеж, — сказав лікар, — вечірні години відведено для дам. Чоловіків після обіду сюди не пускають. Ходімо, побачите сухе плавання.

Система рухомих, з’єднаних між собою гвинтами посередині і по краях планок, що витягалися в ромби, а потім сходились у квадрати, мов дитяча іграшка з солдатиками на цвяхах, давала змогу катувати й четвертувати трьох «плавців» одночасно.

Доктор пояснював:

— Нема потреби говорити про переваги сухого плавання, коли тіло мокріє тільки від поту, отже, наш уявний купальник може не боятися ніякого ревматичного захворювання.

Тут до нього підбіг служник з візитною картою в руках.

— Прибув герцог де Рамас. Я друже, залишу вас. Вибачайте, — заквапився лікар.

Зоставшись сам, Поль повернув назад. Два вершники знову скакали. Обрі-Пастер і досі ходив, а три задихані овернці, у яких нестерпно боліли руки і спини, крутили корби, трясучи своїх клієнтів, Здавалося, що вони мололи каву.

Вийшовши надвір, Бретіньї побачив доктора Онора з дружиною, які дивилися на приготування до свята. Вони трохи поговорили, поглядаючи на прапори, що майоріли на вершині пагорба.

— То процесія збирається біля церкви? — спитала лікарева дружина.

— Біля церкви.

— О третій годині?

— О третій.

— Панове професори теж будуть?

— Так. Вони супроводитимуть хрещених матерів.

Потім його спинили вдови Пай. Далі батько й дочка

Монекю. А тоді він неквапом рушив на пагорб, до казино— там з