Читати книгу - "Твори. Том 1"

0 третій годині дня з освячення джерел. А на вечір призначили велику виставу, фейєрверк і бал, на яких мали бути всі місцеві та околишні курортники, а також найіменитіші жителі Клермон-Ферана та Ріома.

Казино на вершині пагорба геть закривали прапори. Довкола тільки й видно було синє, червоне, біле, жовте — наче якась суцільна тремтлива хмара; а на високих щоглах уздовж алей парку майоріли, звиваючись мов змії на тлі синього неба, довжелезні барвисті полотнища.

Петрюс Мартель, що став директором нового казино, почував себе під цією хмарою прапорів всемогутнім капітаном на якомусь фантастичному кораблі; гучним, розгонистим голосом, яким командують адмірали під гарматним вогнем, він давав накази служникам у білих фартухах,

1 вітер доносив ті грізні накази аж до села.

На терасі з'явився задиханий уже Андермат. Петрюс Мартель побіг назустріч, вітаючи його широким вишуканим жестом.

— Усе гаразд? — спитав банкір.

— Усе гаразд, пане голово.

— Якщо треба буде, то я в кабінеті головного лікаря. У нас там зараз засідання.

І він знову пішов униз. Перед дверима водолікарні назустріч хазяїну кинулися доглядач і касир, яких теж переманили зі старого товариства, що стало конкурентом, приреченим на поразку без боротьби. Колишній тюремнйк привітав хазяїна по-військовому. А касир низько вклонився, мов старець, якому дали милостиню.

Андермат спитав:

— Головний лікар тут?

Доглядач відповів:

— Так, пане голово, всі вже зібралися.

Пройшовши поміж шанобливою прислугою через вестибюль, банкір звернув праворуч, відчинив двері й опинився у просторій, строго умебльованій кімнаті, заставленій книжковими шафами та бюстами діячів науки; тут Андермата ждали всі члени правління, що були в Анвалі: його тесть маркіз і шурин Гонтран, Поль Бретіньї, доктор Латон та батько й син Оріолі, які вже мали майже панський вигляд — високі, кремезні, у довжелезних сюртуках вони були немовби рекламою похоронної контори.

Нашвидку привітавшись, усі посідали, і Андермат сказав:

— Нам лишилося розв’язати одне важливе питання: як назвати джерела. Тут я зовсім не згоден з нашим головним лікарем. Доктор Латон пропонує назвати три основні джерела іменами трьох медичних світил, які зараз тут перебувають. Немає сумніву, що такими лестощами ми б зворушили їх і ще більше підкорили собі. Але будьте певні, панове, що цим ми назавжди відштовхнули б від себе тих їхніх славетних колег, які ще не відповіли на наше запрошення і яких ми повинні ціною будь-яких Зусиль і жертв переконати в тому, що наша вода надзвичайно цілюща. Так, панове, людська природа скрізь однакова, її треба знати й використовувати. Ніколи професори Плантюро, де Ларенар та Паскалю, — назву для прикладу тільки цих трьох фахівців по захворюваннях шлунка й кишечника, — не пошлють своїх хворих, своїх найкращих, найвідоміших пацієнтів, князів та ерцгерцогів, усіх отих світських знаменитостей, яким вони зобов’язані своїм багатством і славою — ніколи не пошлють їх лікуватися водою з джерела Ма-Руселя, Клоша або Ремюзо. Бо ті пацієнти та й уся публіка до певної міри матимуть підставу припускати, що саме професори Ремюзо, Клош та Ма-Русель знайшли нашу воду й відкрили усі її лікувальні якості. А немає сумніву, панове, що ім’я Гюбле, яким назвали перше джерело в Шатель-Гійоні, довго викликало упереджене ставлення до цього тепер квітучого курорту принаймні у частини видатних лікарів, які з самого початку могли протегувати б йому

Тому я пропоную джерело, відкрите першим, назвати просто іменем моєї дружини, а ще двоє— іменами дочок добродія пана Оріоля. Тоді у нас будуть джерела: Христіана, Луїза та Шарлотта. Звучить вельми гарно, вельми приємно. Що ви на це скажете?

Його підтримали всі, навіть доктор Латон, який додав:

— Тоді можна буде просити професорів Ма-Руселя, Клоша і Ремюзо бути хрещеними батьками і на відкритті йти під руку з хрещеними матерями.

— Чудово, чудово, — вигукнув Андермат. — Зараз біжу до них. Вони погодяться… Ручуся!'Погодяться. Отже, приходьте о третій годині до церкви, звідки рушить процесія.

І побіг.

За ним майже зразу пішли маркіз і Гонтран. Обидва Оріолі, статечні, з голови до ніг у чорному, надівши циліндри, і собі рушили поруч по білій дорозі, а доктор Латон звернувся до Поля, який тільки напередодні приїхав на це свято.

— Заждіть, добродію, я хочу показати вам одну штуку, від якої сподіваюся чуда. Це мій Інститут механічної лікувальної гімнастики.

Він узяв його під руку й повів. Та тільки-но вони вийшли у вестибюль, як слуга спинив лікаря:

— Пан Рік’є чекає на промивання.

Торік доктор Латон висміював промивання шлунка, яке вихваляв і практикував доктор Бонфій у лікарні, де він був головним лікарем. Але час змінив думку Латона, і зонд Барадюка став улюбленим знаряддям тортур у головного лікаря нової лікарні, який з дитячою радістю встромляв його у стравохід кожного хворого.

Він спитав у Поля Бретіньї:

— Ви бачили коли-небудь цю маленьку операцію?

Той відповів:

— Ні, ніколи.

— То ходімо, любий, побачите — це дуже цікаво.

Вони зайшли до душової, де чекав, сидячи в дерев’яному

кріслі, пан Рік’є, чоловік з обличчям цеглистого кольору, що надумав випробувати нововідкриті джерела, бо він щоліта випробовував води нових курортів.

Мов приречений до страти злочинець стародавніх часів, він був стиснутий, здушений якоюсь гамівною сорочкою з церати, щоб не забризкати і не забруднити одягу, і вигляд у нього був жалюгідний, стурбований і нещасний, як буває: у пацієнтів перед операцією.

Тільки-но ввійшов лікар, служник схопив довгу гумову трубку, яка розходилась посередині на два рукави і скидалася на тонку змію з розщепленим хвостом. Потім приєднав один кінець до крана, яким текла вода з джерела. Другий кінець опустив у скляну посудину, куди мала виливатися рідина з шлунка хворого. Головний лікар спокійно взяв третій рукав тієї трубки, приємно всміхаючись, підніс його до рота пана Рік’є, вправно засунув у горло і, запихаю чи великим та вказівним пальцями щораз глибше, ласкаво й зичливо повторював:

— Прекрасно, прекрасно, прекрасно! Іде, йде, чудово йде!

Пан Рік’є вибалушив очі, щоки йому посиніли, на губах виступила піна, він задихався, пихтів, болісно гикав і, вчепившись за підлокітники крісла, робив одчайдушні зусилля, щоб вивергнути цю гумову потвору, яка залазила в його тіло.

Заштовхавши з півметра трубки, лікар сказав:

— Ну от, заглибились. Пускайте.

Служник відкрутив кран, і незабаром живіт у хворого почав помітно надиматися, потроху наповнюючись теплою водою джерела.

— Покашляйте, — сказав лікар, — покашляйте, щоб почала виходити вода.

Проте бідолаха не міг кашлянути, він тільки хрипів, корчився, очі йому, здавалося, на лоба вилазили. Проте раптом на підлозі, біля крісла щось стиха забулькало. Сифон роздвоєної трубки почав нарешті викачувати з шлунка