Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— Заткнися, — різкий шепіт від нього замість відповіді.

— Тобі не соромно, Кай? Знущатися з того, хто менший і свідомо слабший за тебе? Чи тобі приносить безмежне задоволення те, що ти б'єш мене? По-твоєму, я винна в цьому безглуздому зв'язуванні, так? — мій голос стрибає від ледь стримуваних емоцій.

— ЦЕ ТВОЯ ВИНА!!! — закричали ми обидва один на одного і замовкли, ледь стримуючи лють.

— Ти, справді, думаєш, що я ЦЬОГО хотіла? Хотіла у все це вляпатися?! Хотіла ТЕБЕ?! — мої губи скривилися в огиді.

— Ти, жалюгідна сука, — схопив мене за обличчя з такою силою, що ось-ось розчавить.

— Побити супротивника — це твій єдиний спосіб довести свою думку? — іронічно зауважую, кривлячись від болю.

Мовчить, нижня губа тремтить від ледь стримуваної люті, очі налилися і злегка світяться червоним. Підіймаю руку і проводжу пальцями по його щоці, розмазуючи свою ж кров. Посміхаюся, коли він кривиться від її запаху і послаблює хватку на моєму обличчі.

— Кай, — кличу його на ім'я з легкою іронією. Зариваюся рукою в його мокре волосся і стискаю його в кулак.

— Замовкни, — повторюється він із червоними очима, але навіть не намагається прибрати мою руку.

— Скажи, чого ти зараз хочеш більше: поцілувати мене чи вдарити? — запитую дуже тихо, милуючись його лютим поглядом.

Він відповідає, але не словами. Повільно нагинається, щоб поцілувати мене, але я все псую, шепочучи:

— Як ти можеш називати себе альфою, якщо не можеш навіть тримати свого звіра під контролем? Піддаєшся звіриній люті й похоті? Ти найжалюгідніша і найогидніша людина, яку я зустрічала за все своє життя!

— ДАРИНА! — він схопив мене і, піднявши, затряс як ганчіркову ляльку. — Заткнися, нарешті!

— Що, правда очі коле? — запитую, коли мене припиняють трясти.

— Сука! — прогарчав він і, замість того, щоб знову затрясти, стиснув у жорстких обіймах.

Зачекала продовження його люті, але він чомусь сильніше притискає до своїх власних грудей, у яких шалено стукає серце.

— Можливо, я сука, але не твоя, Кай, — сказала холодно і м'яко прибрала його руки з талії.

Треба ж, навіть не пручався. Зустрілася з ним поглядом, не змогла зрозуміти, про що він думає.

— Не хочеш вирішувати створені тобою проблеми, ну й добре, сама розберуся, — кидаю так само холодно й обходжу його, прямуючи до дверей.

Може, я б просто пішла, цілою і неушкодженою, якби мене так сильно не тягнуло зробити йому неприємно.

— Не знаєш, де я можу Юру знайти? — невинно запитала.

За спиною в мене пролунав жахливий тріск зламаного дерева, а потім мене боляче схопили за руку і розвернули до себе. Спотворені напівперетворенням риси обличчя й очі, що світяться, зустріли неймовірною люттю.

— Дай вгадаю, що ти зараз зробиш — вдариш? Ти ж ні на що більше не здатний, лише бити слабких жінок, — розсміялася йому в обличчя, за що тут же отримала: мене поцілували.

Кай цілував пристрасно, жорстоко і владно, не даючи можливості проявити ініціативу, або зробити ковток повітря. Коли поцілунок припинив, задоволено посміхнувся, притискаючи моє тіло, що трохи ослабло, до себе.

— От тільки не треба мене й зараз бити, минулого разу вистачило струсу мозку, — зазначила холодно, відчуваючи, як зрадницьки підгинаються коліна і все тіло кидає то в жар, то в холод.

— Замовкни, — злегка роздратовано наказав альфа-козел, нагинаючись до мене для ще одного поцілунку.

Але ж я не вовчиця його зграї, щоб підкорятися.

— До того ж цілуєшся ти так собі, Юрко цілується краще, — нахабно брешу, мимоволі посміхаючись.

Він розлючений, зараз порве мене на шматочки, але потім раптом самовдоволено посміхається і, піднявши брову, запитує:

— Якби я не знав, яка ти тупа дурепа, вирішив би, що ти спеціально намагаєшся змусити мене ревнувати?

— Якби я не знала, який ти самозакоханий моральний виродок, то вирішила б, що ти й ПРАВДА ревнуєш мене до Юрочки, — шепочу, із задоволенням помічаючи, як сіпається око в Кая від згадки пестливого імені Говерли.

— Я? — він засміявся, але якось нервово.

— Відпусти, — холодно кажу йому, і він відпускає, але з таким виглядом, ніби лайно тримав у руках. Козел!

— Ти то принижуєш мене, то б'єш, то цілуєш... може тобі варто вже визначитися, чого тобі від мене треба? Або хоча б дав спокій.

— Ти загордилася, Дар, — тільки й сказав він, не звертаючи на мене уваги, і сів на диван, єдині вцілілі меблі в кімнаті. - Надто високо себе ставиш.

— Тобто тепер ти від мене відстанеш? — напоказ зітхнула з полегшенням.

Кай повів плечем, мовляв, йому абсолютно все одно на мене, і розмова закінчена. Ну і добре! Підійшла до дверей, відчинила замок і зупинилася. Що зі мною, не розумію, не можу просто так узяти й піти. Я повинна його розчавити, показати що нічого між нами не може бути, навіть попри дурне зв'язування.