Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Життєпис Миколи Коперника

Ретік

і Озіандер

Микола Коперник народився в Торні (Торунь у сучасній Польщі) у Померанії в 1473 р., навчався у Кракові, згодом у Болоньї та Феррарі, де отримав ступінь доктора канонічного права у 1503 р. У 1495 р. його дядько, Лукаш Ватцеронде, єпископ Вармії, знаходить йому місце каноніка в капітулі Вармії, посаду, яка забезпечує його можливістю вчитися та рентою. З 1506 р. й аж до своєї смерті (1543 р.) Коперник майже постійно проживає у польському Фромборку, де обіймає чиновницькі посади, займається медициною, вчить астрономію та економіку. У 1500 р. у Римі складає іспит із математики на очах велелюдного натовпу. Достеменно важко визначити, коли саме Коперник вигадав побудову своєї Сонячної системи. У 1508—1514 роках він пише відомий твір Commentariolus, де описує геліоцентричну систему, посилаючись на більш розлогий трактат, над яким саме працює. Commentariolus у вигляді рукопису поширюється поміж астрономів та філософів. У 1539 р. до нього завітав молодий математик з Віттенберга, Георг Йохім Ретік (1514—1574). Тоді Коперник уже підготував першу редакцію De Revolutionibus orbium caelestium.

Попри небажання друкувати свою працю, Коперник таки дозволяє молодому астроному прочитати рукопис і опублікувати його узагальнений опис. Отже, у 1540 р. Ретік передає до друку Narratio prima, і, можливо, саме це сприяло тому, що таки вдалося здолати опір польського астронома та опублікувати твір у повному обсязі. Утім, Ретік не має змоги доопрацювати редакцію Коперникового твору, бо його покликано викладати в Лейпцигу. Його місце посідає Андреас Озіандер, лютеранський пастор. А тим часом Коперник, переживши інсульт, не в змозі наглядати за остаточною редакцією книги, яку буде видано в рік смерті автора, з анонімною передмовою, яку написав Озіандер. Чоловік, переймаючись через імовірне незадоволення теологів теорією Коперника, не облишає свого переконання, що головна мета астронома — споглядати та визначати геометричні моделі в космосі, а не пояснювати фізичні. Завдяки його передмові Сонячна система Коперника постала як корисна гіпотеза для обчислення планетних рухів, а не справжня система влаштування всесвіту.

Астрономія та космологія Коперника

З античних часів й аж до праць Коперника завдання астронома полягало в тому, щоб визначити геометричні моделі, за якими обчислювати рух небесних тіл. Для греків астрономія була математичною наукою, яка водночас ґрунтувалася на систематичних спостереженнях за небесними тілами. Протягом понад вісімнадцяти століть астрономія становила галузь прикладної геометрії, яку майже завжди відмежовували від космології, вважаючи геть відмінною від неї. Арабські й латинські астрономи переважно присвячували себе розробленню астрономічних таблиць, спрямованих на те, аби передбачати наперед розташування планет. На відміну від попередників Коперник встановлює тісний зв’язок між астрономією і космологією: його Сонячна система, де Земля не розташовується в центрі всесвіту, а перетворюється на одну з планет — це не лише математична модель, а справжнє відтворення будови всесвіту.

Цілісна

теорія

Сонячна система Коперника є не результатом нових астрономічних досліджень чи більш вивірених математичних обчислень, а радше витвором нового способу інтерпретації даних від спостережень, що вже проводились. За Коперником, геліоцентричний усесвіт здатен пояснити всі небесні явища, які наразі відомі, зокрема й нерівномірний рух планет, завдяки набагато довшій та простішій структурі, ніж та, яку застосовували послідовники Птолемея.

У присвяті до Папи Павла ІІІ Коперник пояснює, які мотиви спонукали його до реформування астрономії: незгода поміж астрономів, велика кількість астрономічних систем, а також нездатність точно відтворити планетний рух, не відступаючи від принципу колового рівномірного руху. Коперник переконаний, що геодинамічна астрономія дає системне зображення космосу, якого бракує Птолемеєвій системі, де кожну конструкцію розглянуто незалежно від решти. Вигадані Птолемеєм механізми пояснювали окремі проблеми (швидкість чи розташування), але не створювали суцільної картини, системного образу всесвіту.

Три види

руху Землі

У книзі De revolutionibus, що є трактатом із космології, Коперник у спрощеному вигляді демонструє створену ним Сонячну систему. Її провідною питомою ознакою є те, що Земля здатна до трьох видів руху: 1) обертального; Коперник довів, що, коли вважати, ніби Земля рухається по орбіті навколо Сонця, легко можна пояснити особливості руху планети, які вважають аномальними; 2) добового руху навколо полюсів, від якого залежать явища, що в Арістотелевій космології вважали наслідком украй швидкісного добового руху небес; 3) руху, яким Коперник пояснює той факт, що, попри щорічний оберт, земна вісь завжди спрямована в одну й ту саму точку небесної сфери. Цей третій вид руху спонукає земну вісь описувати форму конуса, зміщуючись у протилежному напрямку від центру Землі, чи то пак зі сходу на захід.

Центральне

положення Сонця

Завдяки річному обертанню Землі вдається пояснити набагато простішим способом видимі аномалії в русі планет, а також розрахувати відстань від усіх планет до Сонця та час, потрібний кожній планеті, аби пройти свою орбіту цілком. Система Коперника має перевагу перед Птолемеєвою, адже визначає, що довшій відстані відповідають триваліші періоди обертання планети. Швидкість обертання планет залежить від їхньої відстані від Сонця. Коперник може пишатися тим, що йому вдалося упровадити принцип порядку та симетрії, яких, на його думку, бракувало в астрономії, започаткованій Птолемей.

Відповідь

на заперечення

Геліоцентрична система влаштування світу має перевагу над геоцентричною ще й тому, що, на думку Коперника, надає Сонцю провідне місце, якого це світило гідне. У розділі Х De Revolutionibus астроном пише: «Отже, у центрі всіх речей розташовано Сонце. А хто ж у цьому прекраснім храмі поставить цю лампаду в інше місце, краще за те, з якого воно здатне водночас освітити геть усе? Адже, справді,