Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― Дурню тупоголовий, ― пробурчав Лі Дун, затуляючи обличчя бокалом з вином, ― це ТИ недостатньо п’яний…

«Наклюкалися до чортиків! ― пролунало в голові Бек. Дівчина обвела стіл очима. ― Але це мій шанс».

Дівчина зиркнула на Мін Чженя. Демон сидів поряд із нею у величній позі, спершись однією рукою на стіл і підпираючи нею голову, а іншою крутив бокал із вином, спостерігаючи за рухом напою в ньому.

Бек обережно підвелася, але тут же на неї вирячилася пара очей. На фоні почалися п’яні крики ― схоже, Лі Тун і Лі Дун знову зчепилися, а інші намагаються їх роз’єднати. Бек зіткнулась поглядом із Багряним провісником. Він дивився якось надто проникливо, наче не був анітрішечки п’яним. Це тривало якийсь час, за який Бек не поворухнулась ні на міліметр, а тоді демон знову обм’як, схиляючись на свою руку, і протягнув:

― Куди ідеш?

― В туалет, ― одразу ж відповіла Ребекка, наче це була завчена відповідь викладачу біля дошки.

Коли із уст демона не пролунало жодного слова, а сам він, зрештою, знову витріщився на бокал якимось трохи сумним поглядом, Бек поволі зісковзнула зі стільця і, нервово оглядаючись, пришвидшилась уже будучи біля самих дверей.

Якась служанка у білому ханьфу тут же пискнула:

― Панно, вам щось потрібно?

― Ні-ні, ― тут же заперечила Ребекка, штовхаючи двері обома руками і поспішно зачиняючи їх за собою.